Словник Української Мови
Буква
1. Який здатний триматися на поверхні води та пересуватися по ній; призначений для плавання.
2. Який не має постійного місця розташування, може переміщатися (про споруди, заклади тощо).
3. Який змінює своє положення, не є постійним, стабільним (про межі, показники тощо).
Приклад 1:
Ілюзія, що мов Туапсе — це плавучий острів, була тим більшою, що й праворуч і ліворуч од містечка лежать поміж ним і поміж обобічними горами дві долини — лівобічна та правобічна, і серед тих обох долин срібними рівнобіжними стрічками вливаються в море дві річки — зліва Паюк та справа Туапсинка, од яких пішло й саме назвище того містечка, бо «Туапсе» по-черкеськи значить «дві води». А там ще глибше на сцені, десь далеко од моря ген-ген поза Туапсе, синіла, мріючи на високому небі, нова зубцювата низка гір, а за нею ще далі, в глибу суходолу, ще далі од моря — мріла знов нова гірська низка, ще вища од першої; на деяких горах гніздилися сиві хмари.
— Тютюнник Григорій, “Вир”