Словник Української
Дварапал — у давньоіндійській міфології та архітектурі: божество-охоронець, дух-воротар, який зазвичай зображувався у скульптурі при вході до храму, палацу чи міста.
Дварапал — скульптурне зображення такого божества-охоронця, що виконувало декоративну та символічну охоронну функцію, характерне для храмової архітектури Індії та країн Південно-Східної Азії.
1. (спец.) Виготовлятися, створюватися шляхом лиття в форму; відливатися.
2. (перен., розм.) Виникати, формуватися як щось цілісне, набувати чітких обрисів (про думки, плани, твори мистецтва тощо).
1. Музична система, заснована на рівноправному використанні всіх дванадцяти звуків темперованого хроматичного звукоряду в межах октави, де жоден із тонів не має переважної функції, що усуває традиційну тональну організацію та центр тяжіння до тоніки.
2. Конкретний метод композиції (додекафонія), розроблений Арнольдом Шенбергом, де музична тканина будується на основі серії (ряду) з усіх дванадцяти нот, яка послідовно трансформується.
1. (техн.) Виготовляти, виливати з розплавленого металу у форму; відливати.
2. (перен., розм.) Створювати, творити щось (зазвичай велике, монументальне або важке для розуміння).
3. (перен., розм.) Вимовляти, висловлювати щось з натугою, важко або недоладно.
1. Анатомічний термін: початковий відділ тонкої кишки людини та хребетних тварин, що безпосередньо прилягає до шлунка і має довжину, приблизно рівну ширині дванадцяти пальців (перстів).
2. Рідкісна назва рослини з родини айстрових, більш відомої як “деревій” або “приворотень” (Achillea).
1. (про людину) Який має вигаченість, витончений, вишуканий у манерах, смаках, висловлюваннях; удосконалений, випещений.
2. (переносно, про мову, стиль) Надмірно витончений, штучний, нарочито ускладнений; манірний.
1. (розм.) Вийти зі стану га́ти, тобто збудження, запалу, сильного емоційного напруження; заспокоїтися, охолонути після гніву, роздратування чи інтенсивної діяльності.
2. (перен., рідк.) Втратити енергію, силу; знесилитися, стомлюватися до виснаження.
1. Музичний термін, що позначає систему рівномірно темперованого строю, в якій октава поділена на дванадцять рівних інтервалів (півтонів), що є основою класичної західної гармонії та тональної музики.
2. У ширшому сенсі — принцип організації музичного матеріалу, заснований на використанні всіх дванадцяти нот хроматичного звукоряду як рівноправних елементів, що характерно для додекафонії та серійної техніки композиції XX століття.
1. (діал.) Викопати, вирити яму або заглиблення в землі.
2. (перен., рідк.) Уважно, старанно щось дослідити, вивчити або вишукати.
Віршований розмір, у якому кожен рядок складається з дванадцяти складів, з цезурою після шостого склади та наголосом на шостому та, зазвичай, на десятому або одинадцятому складі.