1. Зменшувально-пестлива форма від слова “бублик”: невеликий бублик, зазвичай м’якший та більш пухкий за звичайний, часто з додаванням цукру, маку, ванілі чи інших приправ.

2. (переносне значення) Про щось, що має форму, подібну до бублика, кільця або невеликого кола (наприклад, завиток волосся, кільце диму).

3. (у математиці, розм.) Тор — геометрична фігура, що має форму бублика або спасального круга.

1. Жінка, яка випікає або продає бублики.

2. Розм. Жінка, яка займається дрібною, незначною торгівлею на вулиці або ринку.

3. Іст. Назва одного з пагорбів у Києві (Бубликова гора, Бубличниця), де, за переказами, у давнину жили ремісники-бубличники.

1. Продавець бубликів або інших хлібобулочних виробів; людина, що торгує бубликами.

2. Заїжджий двір або невеликий заклад харчування (зазвичай біля дороги), де продають бублики, паляниці та інші мучні вироби; бублична.

3. Рідкісне: той, хто випікає бублики; бубликар.

1. Рідка страва української кухні, густий суп або каша з пшоняного борошна (толокна), замішана на воді або молоці, часто з додаванням солі.

2. Застаріла назва для круглого хлібного виробу з отвором посередині, що в сучасній мові найчастіше називається “бублик”.

1. Харчовий виріб із тіста у вигляді кільця, зазвичай з отвором посередині, який спочатку відварюють у воді, а потім випікають; різновид бараночного виробу.

2. (переносне значення) Предмет, форма якого нагадує таке кільце (наприклад, спасальний круг, гімнастичний снаряд тощо).

3. (жарг.) Нуль, відсутність чого-небудь (за зовнішньою схожістю з цифрою 0).

1. Продавець бубликів або іншої дрібної хлібної випічки.

2. (переносно, розм.) Людина, яка займається дрібною, незначною торгівлею; дрібний торговець.

3. (заст.) Той, хто випікає бублики; бубликар.

1. (діал.) Бабуся, стара жінка; також звертання до літньої жінки.

2. (зоол.) Рід комах родини справжніх ос (Vespidae), великі оси, що будують гнізда з папероподібної речовини; шершень (Vespa crabro).

3. (бот., діал.) Назва деяких грибів, зокрема печериці, баба (гриб).

1. Рідкісне прізвище українського походження, що, ймовірно, походить від діалектного слова “бубир” (див. значення 2).

2. (Діал., заст.) Назва бобра (ссавець родини бобрових) у деяких західних українських говірках, зокрема гуцульських.

1. Власна назва персонажа з українського фольклору та літератури, зокрема з народної казки «Буберт» (варіант — «Бубарт»), що є антропоморфізованим зображенням бубонця (дзвіночка) або звуку «буберт»; у казці Буберт — чарівна істота або предмет, що втікає від господаря, поки його не знаходить кіт.

2. (рідко) Термін, що позначає невиразну, безформну масу або щось плутане, безладне; каша, мішанина (частіше вживається форма «бубертя»).

1. У давньоєгипетській міфології — одна з богинь-кошок, що втілювала сонячне тепло, родючість та домашній затишок; центр її культу знаходився у місті Бубастіс.

2. Назва роду котячих з родини котових, до якого належать сучасні домашні кішки та їхні найближчі дикі родичі (наприклад, степова кішка); наукова латинська назва — Felis.