Апокератоспіліт — власна назва рідкісного мінералу, різновиду кварцу, який утворюється в результаті заміщення кератофіру (виверженої гірської породи) кремнеземом; знайдений у Південній Африці.
-
апокератофір
Апокератофір — вулканічна гірська порода, що є різновидом кератофіру, який утворився внаслідок метаморфізму (перетворення) під впливом високих температур і тиску; характеризується наявністю вторинних (апо) мінералів, таких як хлорит, епідо́т, альбіт.
-
апокінім
1. У візантійській та давньоруській антропонімії — особовий іменник, що утворений шляхом зворотного читання (анаграми) іншого імені, часто з метою створення літературного псевдоніма або криптоніма (наприклад, зворотне читання імені “Максим” дає “Кімакс”, але не є апокінімом у строгому сенсі; класичний приклад — грецьке ім’я “Аріон”, прочитане навпаки, дає “Нойра”).
2. У ширшому лінгвістичному вжитку — будь-яке слово або ім’я, утворене в результаті анаграми або читання іншого слова з кінця до початку (паліндромії).
-
апокойну
1. У давньогрецькій філософії та етиці — стан безтурботного спокою, душевної рівноваги та свободи від тривог і пристрастей, досягнення якого вважалося найвищою доброчесністю та метою мудреца (особливо в епікурейській та стоїчній школах).
2. У релігійному контексті — блаженний, вічний спокій душі після смерті, заспокоєння; часто вживається як синонім до поняття “вічний спокій”.
-
апокопа
1. У лінгвістиці — фонетичне явище, що полягає у відпадінні одного або кількох звуків (часто голосного) у кінці слова, наприклад: “що” замість “щого”, “від” замість “віді”.
2. У поетиці та версифікації — навмисне скорочення слова шляхом відкидання кінцевого звуку або складу для дотримання розміру вірша чи ритму, наприклад: “брів” замість “бровів”.
-
апокопований
1. (у мовознавстві) такий, що утворився внаслідок апокопи, тобто втрати одного або кількох звуків (здебільшого голосних) у кінці слова; укорочений, усічений.
2. (у граматиці) такий, що має форму, утворену шляхом такого усічення (наприклад, про апокоповані форми дієслів).
-
апокриновий
1. (У біології, медицині) Який стосується типу залоз, що виділяють секрет шляхом відокремлення верхньої частини клітини разом із продуктом секреції (наприклад, деякі потові залози).
2. (У біології, медицині) Який стосується способу секреції, при якому відбувається відокремлення апо́кліну (верхівкової частини клітини).
-
аполярний
1. (у фізиці, хімії) Позбавлений електричних полюсів; такий, що не має властивості полярності.
2. (у біології, зокрема про клітини) Позбавлений структурної або функціональної полярності; такий, у якого немає морфологічно виражених протилежних полюсів чи кінців.
-
аполярність
1. (у фізиці, хімії) Властивість речовини, молекули або зв’язку не мати постійного електричного дипольного моменту, тобто бути електрично нейтральною та симетричною, що унеможливлює утворення чітких позитивних і негативних полюсів.
2. (у переносному значенні, книжн.) Відсутність чітко вираженої позиції, принципової оцінки явища або події; нейтральність, безсторонність, що може сприйматися як байдужість або ухиляння від прямої відповіді.
-
апомейоз
Апомейоз — у ботаніці: рідкісний тип апоміксису, при якому формування зародка відбувається без мейозу та подальшого запліднення з материнської мегаспори або з клітини нуцелуса.