Словник Української
Аподіагенез — у біології та палеонтології: тип філетичної еволюції, при якому організм зазнає прогресивних адаптивних змін у межах певної середовищної ніші без розходження на нові види, тобто еволюційний розвиток без дивергенції.
Аподіагенез — у геології: процес утворення або зміни мінералів, гірських порід чи корисних копалин без істотної зміни їх хімічного складу, але зі зміною фізичних властивостей чи кристалічної структури під впливом зовнішніх факторів (наприклад, тиску, температури).
Аподія — власна назва роду квіткових рослин родини бобових, поширеного в Південній Америці.
1. У риториці та поетиці — частина вірша або промови, що містить звернення до певної особи, явища або предмета, яке відокремлюється від основного тексту та часто має форму урочистого, патетичного звертання або прокляття.
2. У давньогрецькій літературі — спеціальна композиційна форма, фінальна частина оди, в якій поет звертався до бога, героя або мецената з проханням або прославляючим висловом.
Апозиготія — у біології (територіялістиці): форма партеногенезу, при якій розвиток нового організму починається з необов’язково заплідненої яйцеклітини, але для його завершення необхідне злиття ядра яйцеклітини з ядром полярного тільця або іншої клітини того ж походження.
1. (лінгв.) Пов’язаний з апозицією (у 1-му значенні), що стосується граматичної апозиції; такий, що виражає відношення прикладки, пояснювального зв’язку між однорідними членами речення або частинами речення.
2. (біол.) Пов’язаний з апозицією (у 2-му значенні), що стосується росту шляхом нарощування нових шарів чи частин на поверхні; такий, що відбувається шляхом нашарування.
1. У медицині: заключна фаза розвитку хвороби, що характеризується поступовим згасанням симптомів та відновленням функцій організму після перенесеної гострої стадії.
2. У психіатрії: завершальний етап психічного захворювання, що настає після гострого періоду і може супроводжуватися залишковими явищами, змінами особистості або відновленням.
Апокарпій — тип гінецею (сукупності плодолистків) у квітці, у якому плодолистки не зростаються між собою, залишаючись вільними, і утворюють окремі пелюстки або мають лише зчленування.
Апокарпій — плід, що утворився з апокарпного гінецею, тобто складається з окремих, не зрощених між собою плодиків (наприклад, у жовтецю, суниці, магнолії).
1. У ботаніці — тип гінецею (сукупності плодолистків), при якому плодолистки не зростаються між собою, залишаючись вільними та утворюючи окремі пелюстки (наприклад, у магнолії, жовтозіллі).
2. У плодознавстві — стан або властивість плоду, що утворився з такого вільного гінецею, коли кожен плодолисток дає окремий плодик (наприклад, супліддя у суниці, малини).
1. (у ботаніці) такий, що має апокарпний гінецей — тип зав’язі квітки, у якому плодолистки не зростаються між собою, а залишаються вільними.
2. (у ботаніці) утворений з таких вільних плодолистків (про плід, наприклад, багатолистянку).
1. У біології та палеонтології — форма філогенетичного розвитку, при якій організм або група організмів у процесі еволюції повертається до більш простого будівництва чи способу життя, що нагадує стадії їхніх предків; спрощення організації внаслідок пристосування до більш однорідного або специфічного середовища.
2. У геології — стадія тектонічного розвитку геосинкліналі, що характеризується завершенням інтенсивних гороутворювальних процесів, загальним підняттям та вирівнюванням рельєфу.