Словник Української Мови
1. Який не має голови, позбавлений голови (про істоту або предмет).
2. Переносно: позбавлений розуму, глузуватий, безглуздий; який діє необдумано, без розумного керівництва.
3. У біології (термін): про організм або стадію розвитку, що не має оформленої голови (наприклад, безголові молюски).
1. Який не має голки, голок; позбавлений голки.
2. Техн. Про зброю: така, що не має затворної рами з бойовим виступом (голкою) для розбиття капсуля; у якій удар по капсулю здійснюється спеціальним ударником.
1. Який не має постійного гнізда, не будує гнізда або не прив’язаний до певного місця гніздування (про птахів, комах тощо).
2. У біології та сільському господарстві: такий, що розмножується або утримується без облаштування спеціального гнізда (наприклад, про породу курей-несучок).
3. Переносно: який не має постійного житла, притулку, місця проживання; бездомний, кочовий.
1. Який не має гнізда, постійного місця для житла або відпочинку (переважно про птахів, тварин).
2. Переносно: який не має власного дому, постійного притулку; бездомний, безпритульний.
1. Позбавлений гніву, спокійний, незлобивий; такий, що не виявляє роздратування чи обурення.
2. (У переносному значенні) Позбавлений різкості, суворості; м’який, лагідний (про тон, погляд, висловлювання тощо).
1. Робити безглузді вчинки, поводитися нерозумно, несерйозно; дуріти, пустувати.
2. Говорити безглуздя, нісенітниці; маячнити.
1. Робити безглузді вчинки, поводитися нерозумно, необачно; говорити дурниці, нісенітниці.
2. (рідко) Тратити час даремно, марнувати його на пусті, невартісні справи.
1. Необґрунтовано, без розумних підстав; незрозуміло, абсурдно.
2. Без мети або сенсу; марно, даремно.
1. Позбавлений глузду, розуму; нерозумний, безрозсудний.
2. Який не має сенсу, логіки; абсурдний, беззмістовний.
3. (У значенні прислівника) Безглуздо, нерозумно.
1. Який не містить глинозему (оксиду алюмінію Al₂O₃) або містить його у дуже незначній кількості; той, що виготовлений без застосування глинозему.