1. (діал.) Невеликий дерев’яний посуд циліндричної форми з однією ручкою, призначений для пиття води, квасу тощо; ковш, черпак.

2. (власна назва) Прізвище українського походження.

1. Рідкісне прізвище українського походження.

2. Розмовна назва вузлової залізничної станції в місті Львові, офіційна назва якої — Львів-Головний.

1. (діал.) Глибока яма, провалля, западина в землі, часто заповнена водою; глибока калюжа.

2. (перен., розм.) Про безвихідне, скрутне становище або неприємну справу.

3. (перен., розм., зневажл.) Про неохайну, брудну людину або про незграбну, важку річ.

1. (діал.) Невелика дерев’яна посудина з кришкою, зроблена з цільного шматка дерева (здебільшого липи), призначена для зберігання різних сипучих продуктів (крупів, борошна) або молочних продуктів (масла, сметани).

2. (перен., рідк.) Уживається як символ затишку, домашнього вогнища, сільського побуту.

1. (історичне) Мідна монета, що карбувалася в Речі Посполитій у XVII столітті, переважно за короля Яна II Казимира; також назва інших низькопробних срібних та мідних монет того періоду.

2. (переносне, розмовне) Погордлива назва чогось незначного, малоцінного, дрібних грошей.

1. У західноукраїнських говірках — людина, яка говорить швидко, невиразно або недбало; те саме, що телетун, леміґа.

2. Заст. та діал. Той, хто часто й багато сміється; реготун.

Ґелґотуха — власна назва річки в Україні, лівої притоки Стиру, що протікає у Волинській області.

Ґелґотуха — власна назва села в Україні, розташованого в Ковельському районі Волинської області.

1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.

2. (У переносному значенні, розм.) Про людину, яка говорить дуже швидко, багато і нестримно, часто без змістовного зв’язку; базікало, теревенило.

1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.

2. (переносно, розм.) Неорганізоване, галасливе скупчення людей; метушня, безладдя, сум’яття (зазвичай з відтінком зневаги).