Словник Української Мови
1. Дія за значенням дієслова “вивідувати”; отримання, збирання відомостей (переважно секретних, таємних) шляхом спостереження, розпитування або іншими способами.
2. (у спеціальному контексті) Процес з’ясування, дослідження чогось, пошук інформації, розвідка (наприклад, геологічна, археологічна).
1. Властивість, яка полягає в можливості виводити одні знання, твердження або положення з інших на основі логічних правил; логічна обґрунтованість.
2. У логіці та методології науки: відношення між твердженнями (посилками та висновком), за якого істинність висновку з необхідністю випливає з істинності посилок; логічна слідуваність.
1. Розгорнуто пояснювати, детально розкривати зміст, сутність або структуру чогось, особливо складного поняття, тексту, теорії або твору мистецтва.
2. У мистецтвознавстві та музейній справі — надавати короткий пояснювальний текст (експлікацію) до експонату, картини, схеми тощо.
1. Власна назва українського прізвища.
2. (істор., рад.) Скорочена, розмовна назва посади народного комісара (наркома) з військових і морських справ СРСР, яку в 1925–1937 роках обіймав Ян Гамарник.
3. (істор., рад.) Розмовна назва будівлі, де розміщувався штаб військового округу або наркомат оборони (за аналогією з назвою «наркомфін» для фінансових установ).
1. Той, хто виводить когось, показує дорогу; провідник, поводир.
2. Той, хто виводить (розводить) тварин, рослини; селекціонер.
3. Рідкісне: той, хто виводить щось (наприклад, плями), видаляє.
1. (у філософії, логіці) Такий, що розгорнуто викладено, детально пояснено; виведений із застосуванням формальних правил і процедур (на противагу інтуїтивному чи очевидному).
2. (у мистецтві, літературознавстві) Такий, що містить розгорнутий опис, детальне представлення персонажів, обставин, об’єктів тощо, необхідне для розуміння твору.
1. Власна назва села в Україні, що розташоване в Бориспільському районі Київської області; адміністративний центр Виводівської сільської територіальної громади.
2. (заст., рідк.) Місцевість, звідки щось або хтось виведено; вихідний пункт, джерело походження.
Гаманяка — власна назва річки в Україні, лівої притоки Серету, що протікає Тернопільською областю.
1. Той, хто бачив щось на власні очі, свідок якоїсь події чи явища.
2. У релігійному контексті — пророк, провісник, якому відкриваються божественні таємниці або майбутнє; той, хто спілкується з вищим світом і передає його волю людям.
3. (У переносному значенні) Мудра, прозорлива людина, яка глибоко розуміє суть речей або передбачає розвиток подій.
1. Жінка, яка займається вивідуванням, збиранням таємних відомостей, секретних даних; жіночий відповідник до слова “вивідувач”.
2. У переносному значенні — жінка, яка вміє влучно розпитувати, вивідувати щось, дізнаватися потаємне.