Словник Української Мови
Вірнопідданиця — жінка або дівчина, яка є вірною підданою монарха (короля, імператора, царя тощо), що визнає його владу та зобов’язується служити йому з відданістю.
Вірнопідданиця — заст. назва жінки, яка демонструє бездоганну відданість, покірність і служіння не лише монарху, але й будь-якому вищому за статусом особі, ідеї чи інституції.
1. Електронна лампа з сімома електродами: анодом, катодом та п’ятьма сітками, яка використовувалася в радіотехніці для перетворення частоти та інших складних операцій.
2. Рідкісне, застаріле позначення семиполюсного електронного приладу або напівпровідникового пристрою з сімома висновками.
Історичний та офіційний термін для позначення громадянина монархічної держави, який зобов’язаний вірністю та покорою своєму монарху (цареві, королю, імператору).
Переносно: людина, яка сліпо та рабськи віддана якійсь владі, ідеології, керівникові тощо, часто з відтінком несвободи та принизливості.
1. Короткий вислів (цитата, прислів’я, афоризм тощо), який автор поміщає на початку твору або його частини, щоб вказати на його основну думку, ідейне спрямування або емоційний настрій.
2. Напис на пам’ятнику, будівлі, гробниці або іншій споруді, що висловлює основну ідею, присвяту або інформацію про об’єкт.
1. Жінка, яка сповідує певну релігію, віру; жіночий відповідник до слова “вірник”.
2. Заст. Жінка, яка вірно служить комусь або чомусь; віддана прихильниця, послідовниця.
3. Заст. Вірна дружина; дружина, яка зберігає вірність чоловікові.
1. (заст.) Вірна, надійна людина; той, хто заслуговує на довіру.
2. (іст.) Посадовець у деяких церковних або монастирських установах, який відповідав за збереження та облік цінностей, коштовностей або документів (сховища, скарбниці).
3. (перен., рідко) Сховище, скарбниця, місце зберігання чогось цінного (часто у вислові “вірник мудрості”).
1. В органічній хімії — ненасичений вуглеводень з відкритим ланцюгом, що містить сім атомів вуглецю та одну потрійний зв’язок у молекулі; алкін з формулою C₇H₁₂.
2. Власна назва (топонім) населеного пункту; село в Україні, у складі Тернопільської області.
1. Властивий епіграмі, що стосується епіграми; призначений для епіграми.
2. Який має характер епіграми — короткий, лаконічний, гостроумний, часто сатиричний.
1. (заст.) Той, хто сповідує певну релігію, віру; віруючий, правовірний.
2. (заст., перен.) Прихильник, послідовник якоїсь ідеї, вчення, теорії.
3. (заст.) Солдат, воїн у певному війську (найчастіше у словосполученнях на кшталт “вірні козаки”, “вірні полки”).
Гептилрезорцин — синтетична хімічна сполука, похідна резорцину, що належить до класу алкілрезорцинів; використовується в органічному синтезі та як антисептичний засіб.