Словник Української Мови
Буква
1. (заст.) Той, хто сповідує певну релігію, віру; віруючий, правовірний.
2. (заст., перен.) Прихильник, послідовник якоїсь ідеї, вчення, теорії.
3. (заст.) Солдат, воїн у певному війську (найчастіше у словосполученнях на кшталт “вірні козаки”, “вірні полки”).
Приклад 1:
Асклепіо ж, ніби вірний пес, прибіг до свого пана — Інкві зитора. Він має багато новин для нього.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
V Вернувся з літнього одпуску із села слуга Лаговського Федір, його незмінний вірний «лічарда», як то кажуть стилем московських лубочних лицарських повістей. Приїхав він уранці саме після такої ночі, коли професорові не пощастило заснути ані на годину.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Це був вірний кінь Володька, кінь селянина черепахи. XXII П’ятиліток уже йшов просто на коня, залягаючи під кожним кущем і розпалюючись чимрах яріше.
— Невідомий автор