Словник Української Мови
Одна з дітей, народжених від однієї вагітності разом з іншою дитиною; дитина з двійні.
Одна з двох осіб, тварин або рослин, що народилися від однієї матері в результаті однієї вагітності (про двох).
Перен. Про двох людей, дуже схожих між собою зовні або за характером, поведінкою.
1. (розм.) Вийти, вилетіти з силою, під дією потоку повітря; випаруватися, зникнути.
2. (перен., розм.) Витратитися, зійти нанівець (про час, сили, гроші тощо).
Двійнята — двоє дітей, народжених однією матір’ю від одних пологів.
1. Сильним подихом повітря виштовхнути, видалити щось звідкись або зробити, щоб щось вилетіло.
2. Роздути, розпалити (вогонь, полум’я).
3. Перен., розм. Вивідати, випитати щось у когось, змусити розповісти.
1. (розм.) З’явитися, виникнути в результаті тривалого або наполегливого процесу (часто з відтінком іронії).
2. (перен., розм.) Вийти, вибратися звідкись з труднощами, ледь визволитися.
1. Дві дитини, народжені однією матір’ю від однієї вагітності; близнюки.
2. Дві тварини (переважно ссавці), народжені однією матір’ю від однієї вагітності.
3. Розм. Дві людини, дуже схожі між собою зовні або за характером.
1. Дієслово доконаного виду до “видмухувати”; дмухаючи, видалити щось з чогось, вигнати повітрям.
2. Переносно: викликати, спричинити щось (зазвичай негативне), роздути, розпалити (наприклад, сварку, конфлікт).
3. Розмовне: з великими зусиллями здобути, отримати щось (часто гроші, інформацію).
1. У давньоруській та українській палеографії — рукописна книга, написана на двох мовах, зокрема кирилицею та глаголицею, що містить паралельні тексти для порівняння або навчання.
2. У лінгвістиці — текст, написаний двома різними абетками або двома різними системами письма для демонстрації їх відповідності.
3. Рідко — подвійний, парний предмет або явище, що складається з двох однакових або дуже подібних частин.
1. Розм. З великими зусиллями, наполегливістю вивчити, засвоїти щось складне, зрозуміти суть чогось.
2. Розм. Докопатися до чогось, знайти щось внаслідок тривалих пошуків або розпитувань.
1. Власна назва: історична назва території на півдні Київської Русі, розташованої між річками Дніпро та Сіверський Донець, де мешкали племена уличів та тиверців; пізніше — західна частина Дикого Поля.
2. Власна назва: назва однієї з адміністративно-територіальних одиниць (воєводств) у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, утвореної на цих землях у XIV–XV століттях.