Словник Української Мови
1. Наука або система вірувань, що вивчає демонів, злих духів, їхню природу, класифікацію, вплив на людину та способи протидії їм.
2. Розділ релігієзнавства, теології або міфології, присвячений дослідженню образів демонічних істот у віруваннях, фольклорі та релігійних текстах різних культур.
3. Сукупність міфів, переказів і уявлень про демонів у певній культурній чи релігійній традиції (наприклад, християнська демонологія, слов’янська демонологія).
1. Який за формою нагадує вилку, тобто має кілька роздвоєних або розгалужених кінців, що відходять від спільної основи.
2. (В анатомії) Стосовно кісток або хрящів, що мають дві розходяться гілки, схожі на вила (наприклад, вилкоподібний хрящ гортані).
1. Релігійне поклоніння демонам або злим духам як божествам, що є центральною практикою деяних оккультних та сатанинських вірувань.
2. У ширшому, переносному значенні — надмірне захоплення або ідолопоклонство перед злими, руйнівними силами або особами, що втілюють зло.
1. Стосовний до міста Вилка (Вилків) або його мешканців; властивий йому, що походить звідти.
2. Стосовний до села Вилка (Вилків) або його мешканців; властивий йому, що походить звідти.
3. Стосовний до селища Вилка (Вилків) або його мешканців; властивий йому, що походить звідти.
1. Який має форму вилки, з виступами, що розходяться в різні боки; роздвоєний, розгалужений.
2. У ботаніці: про листя, гілки тощо — такий, що має вилкоподібне розгалуження.
1. Позбавлення монети або інших грошових знаків сили законного платіжного засобу, вилучення їх із грошового обігу.
2. Втрата певним благом (наприклад, золотом, сріблом) функції грошей, загального еквівалента.
1. Стосунковий до вилиці (верхньої щелепи), що знаходиться на ній або утворює її.
2. Стосунковий до виличної кістки (лат. os zygomaticum), що утворює вилицю.
1. У міфології, релігії та фольклорі — зла, нечиста духа, злий дух, що вважається втіленням темних сил, спокусником і шкідником для людини; чорт, диявол, біс.
2. У переносному значенні — про людину, яка своїми вчинками, характером чи зовнішнім виглядом нагадує міфічного злого духа; неспокійну, рухливу, злісну або грізну особу.
3. У художній літературі та образній мові — внутрішній голос, пристрасть, нав’язлива думка або почуття, що володіють людиною (наприклад, демон сумніву, демон творчості).
4. У давньогрецькій міфології — дух, посередник між богами та людьми, що не обов’язково є злим (наприклад, демон-охоронець — «даймон»).
1. (діал.) Виглядати, визирати, показуватися звідкись, з’являтися на обрії чи на видимій відстані.
2. (перен., діал.) Намагатися привернути до себе увагу своєю поведінкою, виставляти себе напоказ; вихвалятися.
1. Галузь фольклористики, що вивчає народні уявлення про демонічних істот, духів, привидів та пов’язані з ними перекази, вірування й обряди.
2. Сукупність народних уявлень, міфів, легенд і переказів про демонів, нечисту силу та інших надприродних істот у культурі певного народу чи регіону.