Словник Української Мови
1. Глава, ідейний натхненник та організатор єресі; провідник релігійного вчення, що визнається офіційною церквою помилковим або відступницьким.
2. (У переносному значенні) Засновник або активний прихильник будь-якої вчення, теорії чи поглядів, що різко розходяться з загальноприйнятими, авторитетними; схильний до радикального інакомислення.
1. Збирати милостиню, просити подаяння, часто пересуваючись з місця на місце; жебракувати.
2. (переносно) Убого, жалюгідно виглядати; мати неохайний, злиденний вигляд.
1. Засновник або глава єресі, релігійної течії, що відхиляється від офіційного вчення церкви.
2. Переносно: ідейний натхненник, провідник будь-якого вчення, що різко суперечить загальноприйнятим поглядам.
Просити милостиню, подаяння, зокрема на вулиці або в громадських місцях.
Благати, наполегливо просити про щось, виявляючи покірність або зневагу до себе.
Перен. Отримувати щось (наприклад, увагу, схвалення) принизливим або настирливим проханням.
1. Вчення, що суперечить церковним догматам і відхиляється від офіційної релігійної доктрини, переважно християнської, та визнається церквою помилковим і шкідливим.
2. Переносно: погляд, думка або вчення, що різко розходяться з загальноприйнятими, авторитетними поглядами в якійсь галузі знань чи суспільному житті; відступ від загальної лінії, догми.
1. Дія за значенням дієслова жебрати; випрошування милостині, подаяння, а також взагалі чогось у когось.
2. Зневажлива, настирлива просьба, благання; клопотання.
3. Заст. Бідність, убогість, злидні.
Єрепуд — власна назва, що походить від українського діалектного слова “єрепуд” (бешкетник, пустун), яку використовує український письменник Олександр Ірванець як псевдонім для персонажа-оповідача у своїх сатиричних творах, зокрема в циклі “Єрепуд, або Життя людини”.
Єрепуд — персонаж-маска, літературний образ, що втілює тип простодушної, але гострої на язик людини з народу, через призму світогляду якої автор іронічно та гротескно коментує суспільні й політичні реалії.
1. (діал.) Поводитися уперто, виявляти норов, неслухняність; капризничати.
2. (діал.) Чванитися, задирати носа, виставляти себе напоказ; важничати.
3. (діал.) Сильно намагатися, звертаючи на себе увагу; метушитися, копошитися.
1. Стан, діяльність жебрака; жебрування, жебрання.
2. Збірка подаянь, милостині (грошима, продуктами тощо), здобутих жебруванням.
3. Перен. Бідність, злидні, убогість.
1. У давньогрецькій міфології — одна з Гор, богинь природних явищ та частин доби, яка уособлювала мир, спокій та тишу; також ім’я однієї з німф.
2. У переносному значенні (книжн., заст.) — спокій, мир, тиша, благодать.