Словник Української Мови
Властивість або стан, що лише частково, умовно або формально має ознаки всесвітнього (глобального) масштабу, поширення чи значення, фактично не охоплюючи всі регіони, культури чи сфери діяльності.
У соціальних та гуманітарних науках — характеристика явищ, процесів або інституцій, які, хоча й претендують на загальнолюдську значущість, насправді є продуктом та відображенням конкретних (переважно західних) культурних, економічних чи політичних систем і не є справді універсальними.
1. Який має два протилежних полюси (про магніт, електричний пристрій тощо).
2. У політиці, соціології: такий, що характеризується наявністю двох основних, протиборчих центрів сили, впливу або протилежних принципів.
3. У психіатрії: такий, що стосується афективного розладу, при якому епізоди манії чи гіпоманії чергуються з епізодами депресії (наприклад, про розлад, психоз).
1. Такий, що має деякі ознаки глобального, але не є повноцінно всеохопним або не охоплює всіх аспектів, регіонів чи компонентів; умовно-глобальний, частково глобальний.
2. У науці, техніці та соціальних дослідженнях: що стосується або описує систему, яволо чи процес, що поширюється на значну, але не всю територію, популяцію чи сукупність даних, створюючи лише враження повного охоплення.
1. (математика) Властивість функції або поверхні, що є диференційовною скрізь, окрім, можливо, деякої множини особливих точок (наприклад, зламів або кутів), де похідна може не існувати або бути розривною; гладкість з обмеженими винятками.
2. (фізика, техніка) Характеристика поверхні або процесу, що є гладким лише в певному наближенні або в обмеженому масштабі, тоді як при детальному розгляді виявляються нерегулярності, шорсткість або дискретність.
1. Який складається з двох полотен (у 1 знач.), з’єднаних між собою.
2. Який має два полотна (у 2 знач.), призначений для двох полотен руху (про дорогу, шлях).
1. (у математиці, зокрема в диференціальній геометрії та теорії сингулярностей) Такий, що має властивості, близькі до гладкого (неперервно диференційовного), але з певними обмеженими або контрольованими особливостями (наприклад, точками зламу, конусами), що допускають застосування методів аналізу, аналогічних до гладких об’єктів.
2. (у фізиці, матеріалознавстві) Такий, що лише зовні або в певному наближенні має гладку, рівну поверхню без видимих нерівностей, тоді як при детальному розгляді виявляє мікроскопічну шорсткість або структурні неоднорідності.
1. Який має два поля (у 2-му значенні), що розташовані поруч або обробляються як єдине ціле.
2. У ботаніці: що має два суцвіття або дві плодючі частини (про деякі злаки).
1. У геодезії та геофізиці — уявна поверхня, близька до геоїда, яка використовується як опорна для високоточних геодезичних вимірювань і розрахунків; визначається за допомогою спостережень за гравітаційним полем Землі та моделювання.
2. У фізичній геодезії — математична модель фігури Землі, що збігається з поверхнею середнього рівня моря в океанах, а на суші продовжується всередині земної маси таким чином, щоб у кожній точці була перпендикулярна до напрямку сили тяжіння (вертикалі).
1. (у ботаніці) Про квіткову рослину: така, що має дві обгортки квітки — зовнішню (чашечку) та внутрішню (віночок).
2. (у зоології) Про комаху з ряду лускокрилих (Lepidoptera): така, що має дві пари крил, вкритих лусками (наприклад, метелик).
1. (у математиці, геометрії) Пов’язаний з квазігеодезичними лініями — кривими в метричних просторах, які лише з певною похибкою наближено відповідають властивостям справжніх геодезичних ліній (найкоротших шляхів між точками).
2. (у фізиці, теорії відносності) Стосовний до наближеного опису руху тіл у просторі-часі, коли їх траєкторія лише з певним ступенем точності відповідає геодезичній (ідеальній траєкторії вільного руху в заданому гравітаційному полі).