Адіаспіромікоз — рідкісне грибкове захворювання людини та тварин, що належить до системних мікозів, спричинене диморфним грибом Emmonsia crescens (колишня назва Chrysosporium parvum var. crescens). Характеризується утворенням у легенях численних дрібних кальцифікованих вузликів (адіаспор), які часто виявляють випадково при рентгенологічному обстеженні; клінічні симптоми зазвичай слабо виражені або відсутні.
-
адтуй
1. Уживається як прислівник для позначення місця, напрямку або стану, що відповідає значенню «туди», «до того місця»; архаїчна форма, що вживалася в західних діалектах української мови.
2. У західних говірках (зокрема, гуцульських) — прислівник, що означає «звідти», «з того місця» (як антонім до «сюди»), а також може вживатися у значенні «тоді», «у той час».
-
аероемболія
1. Патологічний стан, при якому в кровоносних судинах утворюються бульбашки повітря або іншого газу, що перешкоджають нормальному кровотоку; газова емболія.
-
анафорез
1. (у фізиці) Явище руху колоїдних частинок у рідині до анода під дією постійного електричного струму; катодофорез.
2. (у медицині, косметології) Метод введення лікарських або косметичних засобів через шкіру до глибших тканин за допомогою постійного електричного струму, при якому активна речовина рухається від позитивного полюса (анода).
-
ангіоектомія
Хірургічна операція, що полягає у видаленні розширеної ділянки кровоносної судини.
-
апельсинний
1. Який має колір апельсина, соковитий жовто-червоний або насичено-жовтий; оранжевий.
2. Призначений для апельсинів, пов’язаний з ними (наприклад, про плантацію, сік, дерево).
-
апельсинчик
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “апельсин”, що означає невеликий або дуже солодкий, привабливий апельсин.
2. Переносно — ласкаве звертання або прізвисько до людини, часто дитини, зазвичай з рудим або яскраво-русявим волоссям, колір якого асоціюється з апельсином.
3. У кулінарії, кондитерській справі — назва для невеликих виробів, цукерок, напоїв або десертів зі смаком або ароматом апельсина.
-
апелюватися
1. Звертатися до вищої інстанції, суду чи авторитету з оскарженням рішення, вимогою перегляду чи втручання; подавати апеляцію.
2. Посилатися на щось або когось як на джерело, підтвердження своєї думки чи дій; вдаватися до якогось авторитетного аргументу.
3. (У логіці та риториці) Використовувати певний тип аргументації, де твердження обґрунтовується посиланням на авторитет, традицію, емоції або маси.
-
апелянт
Особа, яка подає апеляцію (скаргу) на рішення суду чи іншого органу до вищої інстанції з метою його оскарження та перегляду.
-
апелятивація
1. У лінгвістиці — перехід власної назви (оніма) у розряд загальних назв (апелятивів), коли слово втрачає індивідуальне значення та починає позначати клас предметів або явищ, часто через усталені мовні звороти або переносне вживання (наприклад, “донжуан”, “гамлет”).
2. У ширшому значенні — процес перетворення будь-якого унікального поняття, індивіда чи явища на загальний символ, тип або категорію.