Словник Української Мови
Коацерват — у біохімії та колоїдній хімії: мікроскопічна крапля, що утворюється внаслідок згущення (коацервації) розчину високомолекулярних сполук (наприклад, білків, полісахаридів) і має здатність селективно поглинати та концентрувати речовини з навколишнього середовища.
Коацерват — у теорії походження життя (гіпотеза О. І. Опаріна): така крапля розглядається як модель доклітинної структури, здатної до примітивного обміну речовин із середовищем, що могла бути передвісником перших живих клітин.
1. Власна назва роду (Nasua) ссавців родини ракунових, що мешкають у тропічних лісах Америки; тварина цього роду, що має видовжену морду, рухливий довгий хвіст і веде переважно деревний спосіб життя.
2. Розмовна назва для представників роду носух (Nasua або Nasuella), зокрема виду звичайна носуха (Nasua nasua).
1. Який здійснюється на відстані, без безпосереднього контакту або перебування в одному місці.
2. Пов’язаний із застосуванням технічних засобів зв’язку для навчання, роботи або управління на віддаленні.
3. У фізиці та техніці: такий, що діє або вимірюється на певній відстані.
1. Рід приматів родини павукоподібних мавп (Atelidae), що мешкають у тропічних лісах Південної Америки та мають довгі кінцівки та чіпкий хвіст; представник цього роду (рід Ateles).
2. Рід комах ряду лускокрилих (метеликів) родини коконопрядів; представник цього роду (рід Koata).
1. Пов’язаний з дистанцією, відстанню; такий, що здійснюється на відстані, без безпосереднього контакту (про навчання, роботу, спілкування тощо).
2. У техніці: такий, що здійснює керування або контроль на відстані; дистанційний.
1. (у математиці, зокрема в теорії динамічних систем) Пов’язаний з коасимптотичною поведінкою, що описує властивості траєкторій або розв’язків, які з часом наближаються до певної інваріантної множини (наприклад, до атрактора) з усіх боків або зовні неї.
2. (у фізиці) Стосовний до коасимптотичних станів, наприклад, у квантовій теорії поля — станів вільної частинки у віддаленому минулому або майбутньому, які використовуються для опису процесів розсіювання.
1. (в анатомії, біології) Такий, що знаходиться далі від центра тіла або від його основи; протилежне до проксимального (напр., дистальні фаланги пальців — ті, що розташовані на їх кінцях).
2. (в стоматології) Такий, що розташований далі від серединної лінії зубного ряду; віддалений (напр., дистальна поверхня зуба).
3. (в геології) Такий, що знаходиться на значній відстані від джерела походження або берега (напр., дистальні відкладення).
1. (в медицині) Вроджена або набута вада серця, що характеризується звуженням аорти, найчастіше в ділянці її перехідного відділу, що призводить до порушення кровообігу.
2. (загальне) Звуження, стягування просвіту будь-якого трубчастого органа або судини в організмі.
1. (в астрономії) Пов’язаний із дистактом — точкою орбіти Місяця або штучного супутника, найбільш віддаленою від центру Землі.
2. (в астрономії) Який знаходиться в дистакті, найвіддаленіший від Землі на орбіті Місяця або штучного супутника.
Коанулятор — у математиці, зокрема в теорії категорій, морфізм, що є двоїстим поняттям до коумноження в коалгебрі; об’єкт, що має структуру коалгебри відносно певної монади або комонади.
Коанулятор — у програмуванні та теорії типів, конструкція, двоїста до анулятора, яка використовується для опису співпродуктів та кінцевих об’єктів у категорних моделях.