1. (лінгвістика) Склад, що не має наголосу в межах фонетичного слова, на відміну від силяба (наголошеного складу).
2. (віршознавство) Безнаголосний склад у віршованому рядку, який не враховується при вимірі метричного розміру.
Словник Української Мови
1. (лінгвістика) Склад, що не має наголосу в межах фонетичного слова, на відміну від силяба (наголошеного складу).
2. (віршознавство) Безнаголосний склад у віршованому рядку, який не враховується при вимірі метричного розміру.
1. Суспільно-політичний рух, що виражав ідейну опозиційність та активний протест проти тоталітарного комуністичного режиму в СРСР та країнах соціалістичного блоку, зокрема в Україні, у другій половині XX століття; діяльність дисидентів.
2. Система поглядів, принципів та діяльність, спрямована на відстоювання прав людини, свободи совісті, слова та політичних свобод у суспільствах з недемократичними режимами, що супроводжується моральним чи фізичним протистоянням офіційній владі.
3. У ширшому значенні — принципове інакомислення, несхвалення та публічний вияв опозиції до панівної ідеології, доктрини або політики будь-якої влади, що супроводжується відкритим вираженням власних переконань.
Дисидентка — жінка, яка відкрито виступає проти офіційної ідеології, політичного режиму або релігійних догматів, що панують у суспільстві, особливо в тоталітарних державах.
Дисидентка — учасниця правозахисного руху в колишньому СРСР та інших країнах соціалістичного блоку, яка займала активну громадянську позицію, виступала за дотримання прав людини та демократичні свободи, за що переслідувалася владою.
1. Особа, яка відкрито не погоджується з офіційною ідеологією, політикою або релігійними догмами панівної влади в тоталітарній або авторитарній державі, часто переслідується за свої переконання.
2. У Радянському Союзі та країнах соціалістичного табору — учасник правозахисного руху, інакодумець, який публічно висловлював опозиційні погляди до комуністичного режиму.
3. У широкому значенні — людина, яка відступає від загальноприйнятих або офіційних поглядів, правил, доктрин; інакодумець, опозиціонер.
4. У релігійному контексті — віруючий, який не визнає догматів і принципів офіційної церкви; відступник від панівної віри.
Дисечовина — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Богородчанському районі (до 2020 року).
Дисестезія — порушення чутливості, при якому виникають неприємні, часто болючі або дивні відчуття (наприклад, печіння, поколювання, стискання, холод), що не спричинені зовнішніми подразниками.
Властивість наукової роботи (дисертації) відповідати встановленим вимогам, критеріям та стандартам, що дають підстави визнати її кваліфікаційною працею, яка розкриває здобуття наукового ступеня.
Характерна ознака тексту, стилю або змісту, що нагадує дисертацію через надмірну академічність, складність, сухість викладу або специфічну структуру, часто з негативним відтінком (наприклад, у художній літературі чи публіцистиці).
Жінка, яка готує та захищає дисертацію для здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук.
Особа, яка готує та захищає дисертацію для здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук.
1. Властивість наукової роботи (дисертації) відповідати встановленим вимогам, що дає підставу для її захисту з метою отримання наукового ступеня; придатність дисертації до захисту.
2. (У переносному значенні) Серйозність, ґрунтовність, вагомість; така якість чого-небудь, що дозволяє розглядати це як самостійну, значущу тему для обговорення або дослідження.