Словник Української Мови
1. Який стосується загону (військового, піонерського, трудового тощо), належить до нього або призначений для нього.
2. Який стосується загону (частини стада, зграї) тварин або призначений для його утримання.
3. Який стосується загону (ділянки поля) або призначений для обробітку такої ділянки.
1. Учень загону юних піонерів у СРСР (історичне).
2. Учень військово-спортивного або туристичного загону, учасник загону (наприклад, піонерського, скаутського).
1. (розм.) Намагатися перевершити когось, прагнути бути першим, ліпшим за інших; змагатися, суперничати, часто з відтінком зайвого завзяття або метушні.
2. (перен., розм.) Напружено та поспішно працювати, метушитися, кидатися з однієї справи в іншу, намагаючись щось зробити або встигнути.
1. Примусити когось або щось бігти, рухатися швидко, переслідуючи або зганяючи в певному напрямку; погнати, зігнати.
2. Розм. Примусити когось до інтенсивної, поспішної роботи; змусити працювати швидко та наполегливо.
3. Розм. Запхати, засунути щось кудись з зусиллям або поспіхом.
4. Розм. (перен.) Привести когось у стан сильного збудження, занепокоєння або стресу.
Загонистість — властивість за знач. прикм. загонистий; схильність до загонів, до об’єднання в загони.
1. (розм.) У спосіб, що виражає завзятість, енергійність, наполегливість; з ентузіазмом, жваво, активно.
2. (розм.) У спосіб, що виражає зухвалість, удавану сміливість або виклик; зухвало, задирливо.
Який має властивість загоняти, здатний заганяти когось, щось (про тварин, людей).
Такий, що заганяє, виганяє худобу на пасовище або з нього (про пастуха).
У переносному значенні: настирливий, докучливий, такий, що “заганяє” когось чимось, не дає спокою.
1. Уроженець або мешканець Загону — історичної місцевості на Львівщині, що входила до складу Галицько-Волинського князівства, а згодом — до Перемишльської землі Руського воєводства.
2. У переносному значенні — людина, яка живе або походить із відокремленої, глухої місцевості; захолявний, провінційний мешканець (заст., рідко).
1. Почати інтенсивно, багато й голосно розмовляти, обговорювати щось (про групу людей).
2. (перен.) Розпочатися, залунати (про різноманітні, переважно голосні звуки, шум).
1. Почати гомоніти, зашуміти від голосної розмови, криків, галасу.
2. Перен. Розпочати активне обговорення, заговорити багато і одночасно (про людей).
3. Розм. Заговорити, почати говорити (про одну особу).