Словник Української Мови
Задавійко — власна назва, що походить від прізвища українського козака-повстанця Івана Задавія (Задавійка), одного з керівників Коліївщини 1768 року, відомого своєю жорстокістю у розправі над шляхтою та євреями.
Задавійко — символ жорстокого, нещадного месника або розбійника; вживається як називне ім’я для позначення людини, схильної до жорстоких, кривавих розправ.
1. (про людину) Ставати давнім, старовинним; набувати ознак давнини, втрачати сучасність.
2. (про явища, поняття, звичаї тощо) Втрачати актуальність, ставати застарілим, віджитим.
1. Робити давнім, надавати ознак давнини; перетворювати на давню річ.
2. (у переносному значенні) Робити застарілим, неактуальним; відсилати в минуле, переводити в розряд пережитих явищ.
1. (про подію, явище) Стати давнім, віддаленим у часі; застаріти, втратити актуальність.
2. (про людину) Набути рис, звичок, манер, характерних для давніх часів; застаріти у поглядах, способі життя.
1. Зробити давнім, надати чомусь ознак давнини; перетворити на давню подію або явище.
2. (переносно) Надати чомусь характеру застарілості, зробити неактуальним, віджилим.
1. Стан, коли щось (звичайно борг, зобов’язання чи право) існує протягом дуже тривалого часу, що наближає його до втрати юридичної сили або практичної актуальності.
2. У цивільному праві — стан правовідносин, коли через значний проміжок часу (встановлений законом) неможливе примусове здійснення права через суд, хоча саме право не припиняється (наприклад, за давністю строку позовної давності).
3. Переносно — застарілість, консервативність поглядів, ідей або методів, що втратили актуальність через свій давній характер.
1. (про людину) Який перебуває у стані глибокого задуми, занурення у власні думки, часто з відтінком смутку або важких роздумів.
2. (про вигляд, стан) Сумний, похмурий, затьмарений важкими думками; такий, що виражає задуму або внутрішню напругу.
Задавлячка — власна назва села в Україні, розташованого в Бережанській громаді Тернопільського району Тернопільської області.
1. Зазнавати тиску, пригнічення; відчувати на собі вплив гнітючих обставин, системи тощо.
2. (у техніці, про деталі, матеріали) Піддаватися надмірному стискуванню, навантаженню, що призводить до деформації або пошкодження.
3. (розм., про почуття, бажання) Насильно стримуватися, не давати собі виявитися, придушуватися.
1. Здійснювати сильний тиск на щось, пригнічувати, стискати з великою силою, часто з метою знищення або пошкодження.
2. Перен. Жорстоко придушувати, приборкувати, позбавляти волі або можливості розвиватися (про репресії, насильство, обмеження).
3. Розм. Викликати відчуття важкості, стиснення, морального тиску; гнітити.