Словник Української Мови
1. Неправильно, нечітко вимовляти слова, говорити невиразно, заїкатися, м’ямлити.
2. Уникати прямої відповіді на складне або незручне питання, обходити його, ухилятися від чіткого висловлювання.
3. Розм. Плутатися, блукати, губитися (про думки, у розповіді).
1. Міцно стискати, затискати щось у руці або між чимось, затискати так, що важко вийняти.
2. Загладжувати, приховувати якісь негативні вчинки, провини, непорядки; намагатися утаїти, не дати розкритися чомусь.
3. У техніці: обробляти металеві краї або отвори, загинаючи їх для міцності або безпеки.
Замимритися — почати муркотіти, мурчати (про котів).
Замимрити — уживати слово “мимрити” як власну назву або термін у певному контексті, наприклад, у літературному творі, брендингу чи науковому дослідженні.
1. (у поліграфії) наносити на друковану форму тонкий шар мильного розчину для запобігання прилипанню фарби до недрукованих ділянок.
2. (переносно, розм.) зображувати щось у надто прикрашеному, ідеалізованому вигляді; приховувати недоліки, надаючи чомусь привабливого, але не відповідного дійсності вигляду.
1. Дія за значенням дієслова “замилювати” — нанесення мильного розчину на щось або покриття мильною піною.
2. Переносно: навмисне або побічне спотворення, приховування суті чогось, зображення чогось у невиразному, надто ідеалізованому або хибному світлі, що перешкоджає чіткому сприйняттю та об’єктивному оцінюванню.
1. (над ким-чим, рідше без додатка) З ніжністю, захопленням дивитися на когось або щось, відчувати милу приємність від споглядання.
2. (перен., над чим) З великим інтересом, захопленням віддаватися розгляду, вивченню чи обмірковуванню чогось.
1. (до кого, чого) Відчувати ніжне, тепле почуття, прихильність; полюбити когось, щось.
2. (розм.) Зазвичай у формі дієприкметника минулого часу пасивного стану “замилуваний”. Про щось, що викликає захоплення, збуджує любов; улюблений, милий.
1. (від дієслова “замилувати”) — з почуттям ніжності, захоплення, з великою прихильністю; так, що виражає милування кимось або чимось.
2. (заст., рідк.) — з почуттям любові, пристрасті; закохано.
1. Почуття ніжності, любові, прихильності до когось або чогось; захоплення, зіпсоване надмірною ніжністю або поблажливістю.
2. (у літературознавстві) Риторичний прийом, коли автор або промовець зізнається у своїй слабкості до чогось, що може здаватися незначним або дивним, тим самим прагнучи викликати співчуття або розуміння у слухача чи читача.