Словник Української Мови
1. Забруднити, зробити липким або жирним від тривалого контакту з руками або іншими частинами тіла, часто через поїдання чи тримання; замастити, засалити.
2. Перен. Набридливо повторювати, постійно згадувати одну й ту саму тему, історію або думку, доводячи до втоми; затяти одну пісню.
1. Забруднений від частого торкання, тримання в руках або іншого контакту, що залишає жирні, брудні плями; заляпаний, замащений.
2. Перен. Втративший свіжість, оригінальність через надмірне вживання або повторення; заяложений, затоптаний (про слова, фрази, теми).
Замусолений — прикметник, що означає стан предмета, який став брудним, липким або забрудненим від частих дотиків, особливо пальців (наприклад, сторінки книги, гроші, клавіші).
Замусолений — переносно про щось, що втратило свіжість, оригінальність або ясність через надмірне вживання, зношеність ідей або банальність (наприклад, замусолена тема, замусолена фраза).
1. (про котів) почати мурчати, видавати характерні низькі горлові звуки, що свідчать про задоволення або спокій.
2. (переносно, розмовне) зануритися в приємну, спокійну дрімоту або сон; засинати з відчуттям затишку та задоволення.
1. Почати мурчати (про котів та інших тварин, що видають подібні звуки).
2. Розм. Почати тихо, одноманітно говорити, бурчати або співати.
3. Розм. Почати рівно, з низьким гуркотом працювати (про механізми, двигуни тощо).
1. Добровільно або примусово замкнутися в приміщенні, закладеному муром, камінням, цеглою тощо, позбавивши себе можливості вийти.
2. Переносно: цілковито ізолюватися від зовнішнього світу, людей, суспільства, замкнутися в собі або в обмеженому просторі.
1. Закласти, закласти цеглою або каменем, закрити муруванням (отвір, вхід тощо).
2. Перен. Позбавити можливості вийти, звільнитися; ув’язнити, замкнути.
3. Перен. Назавжди сховати, приховати від усіх (почуття, таємницю тощо).
1. Дія за значенням дієслова “замурувати” — закладання, закриття отвору (вікна, дверей, проходу) цеглою, каменем або іншим будівельним матеріалом на розчин.
2. Переносно: повна ізоляція, відокремлення когось або чогось від зовнішнього світу, позбавлення можливості зв’язку чи виходу.
3. У техніці та будівництві: процес остаточного закріплення, фіксації конструкції (наприклад, опори, анкера) в масиві бетону, каменю або ґрунту.
1. Замуровувати себе, закривати себе в приміщенні, закладаючи вхід цеглою, каменем тощо.
2. Переносно: ізолювати себе від зовнішнього світу, оточуючи себе непроникним бар’єром (мовчання, самотність, недовір’я тощо).
3. Бути замурованим, ставати закладеним, закритим муруванням (про вхід, отвір тощо).
1. Закладати, закривати отвір (вікно, двері тощо) цеглою, камінням, замурувати, роблячи глуху стіну.
2. Перен. Назавжди зачиняти когось або щось у замкненому просторі, позбавляти можливості вийти назовні або звільнитися.
3. Укладаючи в мурування, вмуровувати, закріплювати щось у стіні (наприклад, скриньку, нішу, табличку).