Словник Української Мови
1. Обрядова пісня, що виконується групою людей (колядувальниками) під час святкування Різдва та Нового року (за старим стилем) з побажаннями господарю добра, щастя та достатку.
2. Музична композиція (часто хорова), створена на основі або в стилі народних обрядових пісень різдвяно-новорічного циклу.
Дійти до кінця зими, перебуваючи десь або в якомусь стані; завершити зимовий період.
Дожити до кінця зими, пережити її, часто маючи на увазі важкі, несприятливі умови або брак необхідного (наприклад, запаси продовольства, палива).
1. Різдвяна обрядова пісня, яку виконують групи учасників (колядників), обходячи будинки з побажаннями щастя та добробуту; сам обхід із співом таких пісень.
2. Традиційна народна свята на честь зимового сонцестояння та народження нового сонця, що з християнізацією злилися з Різдвяним циклом (Святвечір, Різдво, Василя); період цих свят.
3. Дар, гостинець (частіше їжа), який отримують колядники за виконання пісень.
4. У давніх слов’ян: божество, уособлення новорічного циклу та сонця, що народжується, на честь якого влаштовувалися зимові обряди.
1. Дожити, перебувати десь до кінця зими, завершити зимовий період у певному місці або стані.
2. У тваринництві та рослинництві: перетримати, зберігти (тварин, рослини, корми) до кінця зимового періоду.
1. Скорочена форма жіночого імені Ніколетта, Ніколь або чоловічого імені Ніколас, що вживається як самостійне ім’я.
2. Рідкісне прізвище українського або польського походження.
1. Абстрактний іменник, що позначає властивість предмета або явища бути колючим, мати гострі кінці або виступи, здатні уколоти.
2. Переносно — різкість, уїдливість, образливість у поведінці, характері або висловлюваннях людини.
3. У ботаніці — морфологічна ознака рослин, наявність у них колючок, голок, шипів.
1. Стосовний до дозиметрії, призначений для вимірювання дози іонізуючого випромінювання.
2. Стосовний до дозиметра, пов’язаний із ним.
Колюччя — сукупність колючих рослин або їх частин (гілок, пагонів, листя), що утворюють густі, важкопрохідні зарості.
Колюччя — колючі частини рослини (шипи, голки, колючки).
Колюччя — перен. щось гостре, колюче, що дратує або завдає болю (про слова, погляди, почуття тощо).
Ботанічна назва роду рослин, що мають колючі плоди або насіння; наукова назва роду Tribulus.
1. (у геодезії, картографії) Про спосіб вимірювання або відображення відстаней, коли вони визначаються без урахування кривизни земної поверхні, тобто по прямій лінії на площині (протилежне — “по землі”).
2. (у техніці, перев. про антени) Про спосіб поширення радіохвиль, при якому вони рухаються вздовж земної поверхні на невеликі відстані.