1. (діал.) Скупчуватися, збиратися у великій кількості, накопичуватися (переважно про хмари, туман).
2. (перен., діал.) Поступово збиратися, накопичуватися (про думки, почуття тощо).
-
докінчувати
1. Доводити до кінця, завершувати щось розпочате; закінчувати.
2. (у спеціальному вживанні) Надавати чомусь остаточного, завершеного вигляду; оздоблювати, опоряджувати.
-
коморувати
1. (діал.) Збирати врожай, хліб у комору; заготовляти продукти на зиму.
2. (перен., діал.) Накопичувати, збирати, приховувати щось, зазвичай з корисливими намірами.
-
коморування
1. Дія за значенням дієслова “коморувати” — зберігання зерна, продуктів або інших товарів у коморі.
2. (перен., заст.) Приховування, накопичення товарів (переважно продовольства) з метою штучного створення дефіциту та підвищення цін; спекуляція.
-
докінчитися
1. Дійти до кінця, завершитися, прийти до логічного завершення (про процес, подію, дію).
2. (У розмовній мові) Дійти до певного стану або результату, часто небажаного (наприклад, до виснаження, краху).
-
коморитися
1. (діал.) Триматися, поводитися пихато, гордовито, з почуттям власної вищості; задирати носа, чванитися.
2. (діал.) Вагатися, гаятися, зволікати з чимось; міркувати, роздумувати над чимось занадто довго.
-
докінчити
1. Завершити, довести до кінця якусь справу, дію або процес; закінчити.
2. (у рідкісному вживанні) Довести до певного стану, часто негативного, тривалою дією; змучити, знемагати.
-
коморити
1. (діал.) Зберігати, складувати щось у коморі; робити запаси.
2. (перен., діал.) Привласнювати собі чужі речі, гроші; захоплювати, загортати.
-
комора
1. Окреме приміщення або частина хати, призначені для зберігання харчових продуктів, зерна, господарського начиння та іншого майна.
2. (історичне) У Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій — адміністративно-територіальна одиниця, повіт, а також місцева скарбниця, де зберігалися державні кошти, податки та товари.
3. (переносне значення) Багате джерело, скарбниця чогось (наприклад, знань, традицій).
-
докінчений
1. (про дію, процес) Такий, що доведений до кінцевого результату, до завершення; закінчений, завершений.
2. (про предмет, стан) Такий, що набув остаточної, цілісної форми; довершений, закінчений.