Словник Української Мови
Альготрофізм — у біології та медицині: порушення живлення тканин, спричинене недостатнім кровопостачанням, що призводить до їхньої дистрофії та атрофії.
Альготрофізм — у медицині: синдром, що характеризується поєднанням інтенсивного болю (алгії) з трофічними порушеннями (наприклад, змінами шкіри, нігтів, випаданням волосся) у певній ділянці тіла, часто після травми або пошкодження периферичних нервів.
1. Торгова назва лікарського препарату (сульфацилу натрію), що застосовується у вигляді крапель для лікування інфекційних захворювань очей (кон’юнктивіт, блефарит тощо).
2. Застаріла назва сульфацилу натрію — антибактеріального засобу з групи сульфаніламідів.
1. Альваніт — власна назва мінералу, водного арсенату міді та алюмінію (Cu,Al)₂(AsO₄)(OH)₄·4H₂O, що належить до класу фосфатів, арсенатів і ванадатів; рідкісний мінерал, названий на честь італійського мінералога Франческо Альвані.
1. (історичне) Назва давньоіндійських поетів-проповідників VII–X століть, які складали та виконували релігійні гімни на честь бога Вішну та його аватар (переважно Крішни та Рами) у тамільській літературі.
2. (фентезі, література) У творах Дж. Р. Р. Толкіна — ельфи, першопредки ельфійських народів, які пробудилися біля озера Куївієнен у Середзем’ї; також загальна назва для всіх ельфів у його легендаріумі.
Альвеїн — власна назва, що позначає білкову сполуку, яка входить до складу материнського молока, зокрема молозива, та має антибактеріальні властивості.
1. Паразитичний черв класу цестод (стрічкових червів), збудник небезпечного гельмінтозу — альвеококозу, який характеризується утворенням у печінці та інших органах пухирчастих утворень, схожих на пухлину; лат. Alveococcus multilocularis.
2. Застаріла назва роду паразитичних червів, які за сучасною класифікацією відносяться до роду Echinococcus (ехінокок).
1. У фонетиці та фонології — такий, що стосується одночасно ясен (альвеол) і твердого піднебіння (палатуму); що утворюється при зближенні або змиканні передньої частини язика з ясенною ділянкою та твердим піднебінням (наприклад, про приголосні звуки [ɕ], [ʑ] у деяких мовах).
Альвеолоцити — це клітини, що формують епітеліальну вистилку альвеол легень; за функцією та будовою поділяються на два основні типи: великі альвеолоцити (пневмоцити І типу), через які відбувається газообмін, та гранулярні альвеолоцити (пневмоцити ІІ типу), що синтезують сурфактант.
1. (у фонетиці) такий, що утворюється за участю язика, коли його кінчик або передня частина стикається з альвеолами (ясенними горбками за верхніми зубами); ясенний.
2. (у фонетиці) такий, що має додаткове піднесення спинки язика до твердого піднебіння під час вимови, що надає звуку особливого, пом’якшеного тембру; палаталізований.
1. У фонетиці та лінгвістиці — такий, що утворюється за участю язика, коли його кінчик або передня частина спирається на альвеоли (ясенні горбики) та/або задню поверхню верхніх різців.
2. Про приголосний звук — який є за місцем творення альвеолярним або зубно-альвеолярним, наприклад, українські звуки [д], [т], [н], [л], [с], [з], що вимовляються з піднесенням кінчика язика до верхніх альвеол.