Словник Української Мови
1. Такий, що закладений, закритий цеглою або камінням з використанням розчину (про отвір, вікно, двері тощо).
2. Такий, що навмисно укладений, вмурований у стіну, фундамент або іншу споруду під час будівництва (про предмет, рідше — про живу істоту).
3. Переносно: ізольований, відокремлений від зовнішнього світу; такий, що опинився в ув’язненні, замкненому просторі.
1. Почати мурмотіти, заговорити невиразно, нечутно, часто через збудження, нервування або незадоволення.
2. Захопитися муркотінням, тривалий час говорити невиразно, бубоніти під ніс.
1. Почати мурмотіти, говорити невиразно, недоладно, часто через збудження, незадоволення або сором’язливість.
2. Розмовне. Почати говорити щось швидко, невиразно або недбало, часто бормотіти собі під ніс.
1. Почати мурмотати, говорити невиразно, нечутно, бурмотіти про себе, часто виражаючи незадоволення або роздратування.
2. (переносно) Заглушитися, загубитися в невиразному бурмотанні, мовчанні або бездіяльності; зануритися в стан млявості або апатії.
1. Почати мурмотати, говорити невиразно, тихо, невпевнено або недоброзичливо, часто під ніс.
2. (перен., розм.) Почати робити щось повільно, неохоче або без ентузіазму.
1. (про кота або іншу тварину) Почати муркотіти, видавати характерні низькі горлові звуки, що свідчать про задоволення або спокій.
2. (переносно, розмовне) Заспокоїтися, зануритися у стан задоволення, затишку або дрімоту, часто після певної діяльності або хвилювання.
Почати муркотіти (про кота або іншу тварину, що видає подібні звуки).
Переносно: почати говорити тихо, невиразно або з задоволенням, наспівуючи (про людину).
Замуркотатися — почати муркотати, видавати характерні низькі горлові звуки, подібні до кошачого муркотіння, про людину (зазвичай з почуттям задоволення, затишку або ніжності).
1. Почати муркотати (про котів та інших тварин, що видають подібні звуки).
2. Розм. Почати говорити тихо, невиразно або з невдоволенням; бурчати.
Замуркатися — почати муркотіти (про котів).