1. (хімія, технологія) Речовини, що уповільнюють або запобігають окиснювальним процесам, зокрема псуванню (порціянню) продуктів, полімерних матеріалів, палив та мастил; антиоксиданти, інгібітори окиснення.

2. (біохімія, медицина) Сполуки (наприклад, вітаміни C, E, каротиноїди), які нейтралізують шкідливу дію вільних радикалів в організмі, захищаючи клітини від пошкодження; антиоксиданти.

Речовина, що уповільнює або запобігає окиснювальним процесам у продуктах харчування, зберігаючи їх якість, колір та смак; консервант.

Хімічна сполука, яка додається до полімерів, палив, олив тощо для запобігання їхньому старінню та псуванню під впливом кисню повітря.

У біології та медицині — синонім до “антиоксидант”: сполука, що нейтралізує шкідливі вільні радикали в організмі, захищаючи клітини від пошкодження.

1. Речовини природного або синтетичного походження, які гальмують окиснення, запобігаючи утворенню вільних радикалів та захищаючи клітини організму від пошкоджень; антиоксиданти.

2. У харчовій промисловості — харчові добавки, що запобігають псуванню продуктів внаслідок окислення.

1. Технологія або комплекс заходів, спрямованих на протидію екрануванню (захисту) технічних засобів від стороннього виявлення або перехоплення їх випромінювань.

2. У військовій та розвідувальній справі — сукупність методів виявлення, пеленгування та ідентифікації прихованих джерел електромагнітного випромінювання (наприклад, засобів зв’язку, радарів), що використовують засоби екранування для маскування.

Античастинка до електрона, що має таку саму масу, але протилежний електричний заряд (додатній) та інші квантові характеристики; позитрон.

Речовина, що гальмує або повністю пригнічує активність ензимів (ферментів), часто виконуючи регуляторну або захисну функцію в організмі.

Специфічний інгібітор ферменту, що виробляється в організмі для захисту від власних травних ензимів (наприклад, антитрипсин у підшлунковій залозі).

1. У фізиці та математиці — оператор, який є ермітово спряженим до оператора, помноженого на -1; оператор, що відповідає антиермітовій матриці (матриці, ермітово спряжена до якої дорівнює їй самій з протилежним знаком).

2. У квантовій механіці та теорії поля — оператор, властивості якого пов’язані з уявними одиницями та описом певних типів перетворень або симетрій.

1. Математичний термін, що позначає множину матриць, ермітово спряжених до матриць із заданої множини; формально, для множини матриць S, антиермітів — це множина {A* | A ∈ S}, де A* — ермітово спряжена (транспонована та комплексно спряжена) матриця до A.

2. У ширшому вживанні — стосовний до властивостей або операцій, пов’язаних з переходом до ермітово спряжених матриць (антиермітового спряження) у лінійній алгебрі та квантовій механіці.