Словник Української Мови
1. У лінгвістиці — фонетичне явище, що полягає у відпадінні одного або кількох звуків (часто голосного) у кінці слова, наприклад: “що” замість “щого”, “від” замість “віді”.
2. У поетиці та версифікації — навмисне скорочення слова шляхом відкидання кінцевого звуку або складу для дотримання розміру вірша чи ритму, наприклад: “брів” замість “бровів”.
1. (у мовознавстві) такий, що утворився внаслідок апокопи, тобто втрати одного або кількох звуків (здебільшого голосних) у кінці слова; укорочений, усічений.
2. (у граматиці) такий, що має форму, утворену шляхом такого усічення (наприклад, про апокоповані форми дієслів).
1. (У біології, медицині) Який стосується типу залоз, що виділяють секрет шляхом відокремлення верхньої частини клітини разом із продуктом секреції (наприклад, деякі потові залози).
2. (У біології, медицині) Який стосується способу секреції, при якому відбувається відокремлення апо́кліну (верхівкової частини клітини).
1. (у фізиці, хімії) Позбавлений електричних полюсів; такий, що не має властивості полярності.
2. (у біології, зокрема про клітини) Позбавлений структурної або функціональної полярності; такий, у якого немає морфологічно виражених протилежних полюсів чи кінців.
1. (у фізиці, хімії) Властивість речовини, молекули або зв’язку не мати постійного електричного дипольного моменту, тобто бути електрично нейтральною та симетричною, що унеможливлює утворення чітких позитивних і негативних полюсів.
2. (у переносному значенні, книжн.) Відсутність чітко вираженої позиції, принципової оцінки явища або події; нейтральність, безсторонність, що може сприйматися як байдужість або ухиляння від прямої відповіді.
Апомейоз — у ботаніці: рідкісний тип апоміксису, при якому формування зародка відбувається без мейозу та подальшого запліднення з материнської мегаспори або з клітини нуцелуса.
1. (біол.) Пов’язаний з апомейозом — способом відтворення, при якому відбувається мейоз без попереднього злиття гамет, що призводить до утворення диплоїдних гаплоїдних спор або гамет.
2. (бот.) Стосовний до апомейотичних рослин, які утворюють насіння без запліднення (шляхом апоміксису), зберігаючи материнський набір хромосом.
Апометагенез — у біології: тип еволюційного процесу, при якому організм у ході індивідуального розвитку (онтогенезу) проходить стадії, що відповідають дорослим формам його еволюційних предків.
Апометагенез — у геології та мінералогії: процес вторинного мінералоутворення або зміни мінералів, що відбувається після основної стадії кристалізації магми, часто пов’язаний з дією гідротермальних розчинів.
Апомікоз — форма безстатевого розмноження у рослин, при якому насіння утворюється без запліднення, а зародок розвивається з незрілої статевої клітини або соматичних клітин насінного зачатка.
Апоміксис — у ботаніці: безстатеве розмноження рослин, при якому насіння утворюється без запліднення, а зародок розвивається з нездібної до мейозу клітини сім’язачатка; одна з форм вегетативного розмноження насінням.
Апоміксис — у зоології: форма партеногенезу, при якому яйцеклітина не зазнає редукційного поділу (мейозу), тому диплоїдний набір хромосом успадковується потомством без змін; поширений у деяких видів комах, червів, ракоподібних.