Словник Української
1. (філос., психол.) Пов’язаний з апперцепцією, тобто зі свідомим сприйняттям, заснованим на попередньому життєвому досвіді, що дозволяє осмислювати нові відчуття та уявлення.
2. (лінгв.) Стосуючийся апперцепції як мовленнєвого механізму, коли нове висловлювання сприймається та розуміється через призму вже наявних мовних знань і структур.
1. (філософія, психологія) Такий, що сприймається свідомістю з урахуванням попереднього досвіду та знань; осмислений, усвідомлений.
2. (переносно) Такий, що має певний рівень освіченості, інтелектуального розвитку та здатний до глибокого розуміння; просвічений, обізнаний.
1. У філософії та психології — сприймати, усвідомлювати щось за допомогою апперцепції, тобто активно осмислювати нові відчуття та уявлення через призму вже наявного життєвого досвіду, знань і психічного стану суб’єкта.
2. У кантівській філософії — об’єднувати, синтезувати різноманітні уявлення та відчуття завдяки трансцендентальній єдності свідомості, роблячи їх власним “Я”.
1. (у філософії, психології) ставати об’єктом апперцепції, тобто усвідомлено сприйматися, осмислюватися та включатися в систему наявних знань та досвіду суб’єкта.
2. (рідше) бути сприйнятим, усвідомленим; зафіксуватися в свідомості як чіткий образ або поняття.
1. (у граматиці) такий, що виражає або стосується апозиції — другорядного члена речення, який пояснює інший член речення (переважно іменник) і вживається в тому самому відмінку, що й пояснюване слово; прикладковий.
2. (у лексикології) такий, що стосується способу словотворення, при якому нове слово утворюється шляхом поєднання двох іменників у називному відмінку, що знаходяться в атрибутивних відносинах (наприклад, “диван-ліжко”, “плащ-намет”).
1. У лінгвістиці — властивість апозиції, тобто синтаксичний зв’язок між двома однорідними членами речення (переважно іменниками), при якому один член стоїть поруч з іншим і уточнює або пояснює його, будучи з ним у відношенні тотожності (наприклад: “Мій брат, лікар, приїхав”).
2. У логіці та семіотиці — відношення тотожності між двома поняттями або знаками, коли вони вказують на один і той самий об’єкт або клас об’єктів, але розкривають його з різних боків або в різних аспектах.
1. (лінгв.) Пов’язаний з апозицією (аппозицією), що виражає або містить апозицію; такий, що є прикладкою. Аппозиційний зв’язок.
2. (біол.) Стосовний до апозиції (аппозиції) — способу росту, при якому нові шари чи частини утворюються шляхом нарощування на поверхні вже існуючих. Аппозиційний ріст кісткової тканини.
1. У лінгвістиці — синтаксичне відношення між двома сусідніми членами речення (зазвичай іменниками або словосполученнями), які позначають один і той самий предмет або явище, причому другий член уточнює, конкретизує або називає перший із іншої точки зору, наприклад: “Мій брат, лікар, приїхав”; “Місто Київ”.
2. У біології (цитології) — тісне прилягання клітин один до одного в тканинах організмів без злиття їхніх мембран.
3. У політичній термінології — опозиція, протиставлення; політична сила або група, що протистоїть правлячій владі.
Апраксія — неврологічний синдром, при якому порушується здатність до виконання заучених цілеспрямованих рухів та дій (наприклад, застосування знайомих предметів, одягання) за відсутності парезів, порушень координації або розумових вад.
Апраксія — втрата або порушення складної форми діяльності (праксису), коли людина не може виконати певні рухи за командою або за зразком, хоча фізично здібна їх зробити і розуміє поставлене завдання.
Апрактоагнозія — неврологічний синдром, при якому порушується здатність виконувати цілеспрямовані рухи та дії (апраксія) поєднується з порушенням сприйняття та розпізнавання предметів чи просторових зв’язків (агнозія), часто внаслідок ураження тім’яної частки головного мозку.