Словник Української Мови
Контрасигнування — це порядок, за якого акт глави держави (наприклад, указ президента) набуває чинності лише після того, як його підпише (завірить своїм підписом) уповноважений член уряду (прем’єр-міністр або відповідний міністр), який тим самим бере на себе політичну відповідальність за цей документ.
Контрасигнування — це процедура додаткового підписання офіційного документа особою, яка несе за нього відповідальність, що робить документ дійсним.
1. (у праві, особливо конституційному) Такий, що стосується контрасигнатури (контрасигнування) — офіційного підписання акта глави держави уповноваженою посадовою особою (наприклад, прем’єр-міністром або міністром), яке надає цьому акту чинності та покладає політичну відповідальність на того, хто його контрасигнував.
2. (про документ, підпис) Є таким, що засвідчує, підтверджує контрасигнатуру; той, що є контрасигнатурою.
Контрасигнований — такий, що засвідчений, підтверджений другим підписом (зазвичай підписом міністра) поряд із підписом вищої посадової особи (наприклад, президента чи прем’єр-міністра), що надає документу юридичну силу та покладає політичну відповідальність на особу, яка його контрасигнувала.
Контрасигнований — такий, що стосується акта, ухвали або іншого офіційного документу, для чинності якого вимагається додатковий підпис уповноваженої особи, що свідчить про узгодженість цього рішення з чинним законодавством та покладає на неї відповідальність за його виконання.
Контрасигнація — порядкова підписання (завірення) офіційного документа, зокрема акта глави держави, уповноваженою посадовою особою (наприклад, прем’єр-міністром або відповідним міністром), що означає взяття нею на себе політичної та юридичної відповідальності за цей документ.
Контрасигнація — власне підпис, яким завіряється такий документ.
1. Підпис вищого посадовця (наприклад, прем’єр-міністра або міністра) на офіційному документі, зокрема на законі або указі глави держави, що надає цьому документу чинності та покладає на підписанта відповідальність за його виконання.
2. У конституційному праві — порядок, за якого акт глави держави набуває юридичної сили лише за умови його підписання уповноваженим міністром або головою уряду, що свідчить про узгодженість цього акта з урядом.
контрас — скорочення від іспанського «contrarrevolucionarios» («контрреволюціонери»); загальна назва різних праворадикальних повстанських угруповань у Нікарагуа, що у 1980-х роках вели озброєну боротьбу проти уряду Сандиністського фронту національного звільнення, підтримувалися США.
Контрарність — властивість або стан протилежності, суперечності між двома поняттями, ядрами, явищами або позиціями, що виключають одна одну в межах певного контексту або системи.
Контрарність — у формальній логіці та філософії: вид протилежності між двома судженнями (або поняттями), які не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними (наприклад, “Цей предмет білий” і “Цей предмет чорний”).
Контрарний (від лат. contrarius — протилежний) — такий, що знаходиться в прямій протилежності, суперечності або опозиції до чогось; протидіючий, ворожий.
У логіці та філософії — такий, що стосується двох суджень, які не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними (наприклад, “Всі S є P” і “Жодне S не є P”).
У математиці (теорія множин) — стосовний до двох множин, які не перетинаються, а їх об’єднання становить універсальну множину.
Контраргумент — це аргумент, що висувається для спростування, послаблення або відкидання попередньо висловленого аргументу, тези чи позиції опонента в дискусії, полеміці чи науковому дослідженні.
1. (муз.) Такий, що створює контрапункт; який поєднує дві або більше самостійних мелодійних ліній у єдиному музичному цілому.
2. (перен.) Такий, що знаходиться у складних взаємозв’язках із чимось іншим, утворює з ним єдність протилежностей або доповнює його.