Словник Української Мови
1. Який стосується ремесла, пов’язаний із ручною виробничою майстерністю, характерний для ремесла.
2. Який належить до ремісників, створений або використовуваний ремісниками.
3. У складних назвах організацій, установ: той, що готує фахівців з ремесел або об’єднує ремісників (наприклад, ремісне училище, ремісна управа).
1. Збірна назва для різних видів ручної виробничої діяльності, що ґрунтується на вправності та навичках майстра і спрямована на створення унікальних або дрібносерійних виробів, часто з використанням спеціальних знарядь; ремесло.
2. (переносно) Майстерність, вправність у якійсь справі, професійна вмілість.
1. Займатися ремеслом, виготовляти щось вручну або за допомогою простих знарядь, володіючи спеціальними навичками та техніками.
2. (Переносно) Виконувати роботу, особливо творчу, майстерно, з великою вправністю та відточеною технікою.
1. Займатися ремеслом, працювати ремісником.
2. (Переносно) Робити щось неуважно, недбало, без належної майстерності або творчого підходу; кепкувати.
1. (історичне) Уроженець або житель міста Ремиґів (Ремеґів) на Холмщині.
2. (історичне) Представник українського греко-католицького братства, заснованого в місті Ремиґів у XVII столітті для боротьби проти наступу католицизму та полонізації.