1. Гостра інфекційна хвороба, що характеризується запаленням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів із утворенням щільних плівок, загальною інтоксикацією організму та ураженням серцево-судинної та нервової систем; викликається дифтерійною паличкою (Corynebacterium diphtheriae).

1. Застаріла назва інфекційного захворювання, яке в сучасній медицині називається дифтерія; гостра інфекційна хвороба, що перебігає з фібринозним запаленням уражених слизових оболонок (здебільшого ротоглотки) та загальною інтоксикацією організму.

2. Уживається у назві збудника цієї хвороби — дифтерійна паличка (Corynebacterium diphtheriae).

1. Мікроорганізм родини Corynebacteriaceae, морфологічно подібний до збудника дифтерії (Corynebacterium diphtheriae), але не виробляє екзотоксин і, як правило, не є патогенним для людини.

2. У ширшому, менш точному вживанні — будь-яка бактерія, що за формою нагадує дифтерійну паличку (товста, злегка вигнута, з потовщеннями на кінцях).

Гостра інфекційна хвороба, що характеризується запаленням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів із утворенням щільних плівок, загальною інтоксикацією та ураженням серцево-судинної та нервової систем, спричинена дифтерійною паличкою (Corynebacterium diphtheriae).

Дифсистема — у лінгвістиці: сукупність взаємопов’язаних варіантів однієї мови (наприклад, діалектів, койне, літературної мови), які функціонують як єдина структура в межах певної мовної спільноти.

Дифсистема — у соціолінгвістиці: модель для опису мовної ситуації, в якій різні підсистеми (варіанти) мови використовуються в залежності від соціальної ситуації, теми спілкування або інших умов, утворюючи єдину комунікативну систему.

1. Фізичне явище відхилення хвиль (світлових, звукових, радіохвиль тощо) від прямолінійного поширення при їхньому проходженні повз краї перешкод або крізь вузькі отвори, що призводить до огинання хвилями перешкод та інтерференції.

2. У геології — розсіювання та інтерференція рентгенівських променів, електронів або нейтронів на кристалічних ґратках мінералів, що використовується для дослідження їхньої атомної структури (наприклад, рентгенівська дифракція).

Дифрактометрія — це метод дослідження структури речовини, заснований на аналізі дифракції (відхилення) рентгенівських променів, електронів або нейтронів на кристалічних ґратках матеріалу.

Дифрактометрія — це розділ фізики та аналітичної хімії, що вивчає та застосовує методи отримання та інтерпретації дифракційних картин для визначення атомної та молекулярної будови кристалів, порошків, рідин та аморфних тіл.

1. Оптичний прилад для дослідження структури речовини шляхом аналізу дифракції рентгенівських променів, електронів або нейтронів на її кристалічній решітці.

2. Прилад, що реєструє та вимірює кутове розподілення інтенсивності дифрагованого випромінювання для отримання дифракційної картини.

Дифрактограма — графічне зображення розподілу інтенсивності дифракції рентгенівських променів, електронів або нейтронів на досліджуваному об’єкті (наприклад, кристалі), яке використовується для вивчення його атомної структури.

Дифосфін — неорганічна сполука, бінарна речовина, що складається з атомів фосфору та водню з формулою P₂H₄; безбарвна рідина, що самозаймається на повітрі, використовується в органічному синтезі.

Дифосфін — загальна назва класу органічних сполук, похідних неорганічного дифосфіну (P₂H₄), в яких атоми водню заміщені на органічні радикали; важливі ліганди в координаційній хімії та каталізі.