Словник Української Мови
1. (у фізиці, біології) Пов’язаний із методом вивчення розподілу радіоактивних речовин у досліджуваному об’єкті (наприклад, у тканинах організму) шляхом накладення на нього фотоплівки та отримання відбитку випромінювання (автографа).
2. (у техніці) Стосований до методу безконтактного контролю матеріалів (наприклад, зварних швів), що ґрунтується на реєстрації на фотоплівці проникаючого випромінювання від радіоактивного ізотопу, розміщеного всередині об’єкта.
Метод дослідження розподілу радіоактивних речовин у зразку шляхом накладення на нього фотоплівки та подальшого виявлення слідів випромінювання, що залишають на ній характерні “відбитки”.
Отримане в результаті такого методу зображення розподілу радіоактивних ізотопів у досліджуваному об’єкті (наприклад, у тканині рослини або тварини, у мінералі).
Який стосується радіоаеронавігації — застосування радіотехнічних засобів для орієнтування, визначення місцеположення та керування повітряними суднами під час польоту.
Який призначений для радіоаеронавігації або пов’язаний з нею (про прилади, системи, обладнання тощо).
Сфера авіації та радіотехніки, що вивчає та застосовує радіотехнічні методи та засоби для орієнтування, визначення місцеположення та керування повітряними суднами під час польоту.
Супкупність радіотехнічних методів і засобів, що забезпечують безпеку та точність повітряного судноплавства, включаючи радіопеленгацію, радіонавігаційні системи, радіолокацію тощо.
Радіоактивний ізотоп азоту, що має нестабільне ядро та розпадається з випромінюванням частинок або енергії; найчастіше стосується ізотопу Нітроген-13.