Словник Української Мови
1. Такий, що був повністю або частково спожитий у їжу, поглинений в процесі їдіння.
2. (Переносно) Такий, що був пошкоджений, знищений або з’їждений чимось (наприклад, кислотою, іржею, комахами, грибком).
3. (Розм., переносно) Про людину: дуже худий, зморщений, з виглядом знесиленого або хворобливого.
1. Взаємно поїдати один одного, знищувати один одного (про тварин, організми).
2. Роз’їдатися взаємною дією (про хімічні речовини, метали тощо).
3. Розтрачуватися, витрачатися на їжу, харчування (про кошти, запаси).
4. Зношуватися, руйнуватися від тривалого вживання, тертя (про одяг, взуття, предмети).
5. Зникати, стиратися (про фарбу, написи, зображення).
1. Поглинати їжу, ковтати їстівне; їсти (про людину, тварину).
2. Роз’їдати, поїдати, руйнувати поверхню чогось (про хімічні речовини, корозію, комах тощо).
3. Витрачати, споживати щось у великій кількості або поступово (про ресурси, кошти, час).
4. (перен.) Мучити, гризти, викликати тривогу або почуття провини (про думки, сумніви, почуття).
5. (перен., розм.) Різко критикувати, лаяти когось.
1. Дія за значенням дієслова “з’їдати” — споживання їжі, поїдання чого-небудь до кінця або в значній кількості.
2. (переносно) Руйнування, пошкодження, знищення чогось внаслідок корозії, дії хімічних речовин, мікроорганізмів тощо.
3. (переносно, розмовне) Витрачання, поглинання великих коштів, ресурсів або часу.
1. (рідк.) Діяти або поводитися подібно до персонажа Єхиди (з народних казок), тобто лукаво, віроломно, зі злобною вдачею; проявляти єхидність.
2. (перен.) Насміхатися зловтішно, глузувати, язвити; вдаватися до єхидних зауважень або вчинків.
1. (рідк.) Поводитися як Єхидна, виявляти єхидність; злобно глузувати, висловлюватися з єхидством.
2. (перен., рідк.) Чинити щось підступно, зі злою хитрістю; діяти влучно та зі злорадством.
1. Який служить для з’єднання, сполучення різних частин, елементів у єдине ціле; сполучний.
2. У мовознавстві: такий, що виражає граматичний зв’язок між словами або частинами складного речення (наприклад, з’єднувальний голосний, з’єднувальний союз).
1. Той, хто або те, що з’єднує, сполучає різні частини, елементи в одне ціле.
2. Технічний пристрій, деталь або пристосування для механічного, електричного тощо з’єднання частин чогось (наприклад, елементів конструкції, провідників, труб).
3. У мовознавстві: службове слово, що виражає граматичний зв’язок між словами або реченнями (сполучник, прийменник, частка).
1. Утворювати єдине ціле, ставати сполученим, поєднуватися з чимось або з кимось; об’єднуватися.
2. Вступати у зв’язок, контакт, досягати можливості спілкування або взаємодії (про людей, організації, технічні засоби тощо).
3. Стикуватися, прилягати одне до одного, мати спільну межу або точку дотику (про території, частини, деталі).
4. Утворювати транспортне або інше сполучення між пунктами, забезпечувати прохід або переміщення.
5. Встановлювати логічний, причинно-наслідковий або інший зв’язок між поняттями, явищами, фактами.
1. Сполучати, скріплювати різні частини, предмети або елементи в одне ціле, утворюючи механічну, фізичну або умовну єдність.
2. Встановлювати зв’язок, контакт між кимось або чимось, об’єднувати для спільної дії або взаємодії.
3. Про транспорт: забезпечувати сполучення, прокладати шлях між двома пунктами, місцевостями.
4. У граматиці: виконувати функцію сполучника, поєднувати слова або частини складного речення.