Галузь геології та хімії, що вивчає бітумінозні речовини (нафту, природний газ, асфальти, озокерит тощо), їх походження, властивості, умови залягання, методи пошуку та видобутку.

1. Технологічний процес просочування (імпрегнації) пористих будівельних матеріалів, конструкцій або ґрунту розплавленим бітумом або бітумними емульсіями з метою надання їм гідроізоляційних властивостей.

2. У геології — природний або штучний процес насичення гірських порід бітумінозними речовинами.

3. У хімії та хімічній технології — процес перетворення органічних речовин на бітумоподібні сполуки, часто в результаті термічного розкладання без доступу повітря.

Бітумоїди — природні органічні сполуки, що входять до складу гірських порід (наприклад, сланців, вапняків) і можуть бути вилучені з них органічними розчинниками; різновид вуглеводнів, що за хімічними та фізичними властивостями подібні до нафти та природних бітумів, але не розчиняються у вуглеводневих розчинниках.

Бітумоїди — у технології та хімії: загальна назва різноманітних природних або штучних органічних речовин, що за своєю суттю є сумішами високомолекулярних вуглеводнів та їх похідних, але відрізняються від класичних бітумів певними фізико-хімічними характеристиками (наприклад, температурою розм’якшення, розчинністю).

Бітумопровід — спеціальний трубопровід для транспортування розігрітого бітуму від місць його виробництва або зберігання до місць безпосереднього застосування.

Бітумогени — природні органічні сполуки (нафти, асфальти, озокерити тощо) або група вуглеводнів у нафтах, які при окисненні або інших хімічних перетвореннях утворюють бітуми.

Спеціальний автомобіль або залізничний вагон-цистерна, призначений для перевезення розігрітого рідкого бітуму, обладнаний системою підігріву для підтримання необхідної температури вантажу під час транспортування та розвантаження.

1. Природні або штучні тверді, напівтверді чи в’язкі рідкі органічні сполуки, що складаються переважно з вуглеводнів та їх похідних; застосовуються в будівництві (як в’яжучий матеріал для дорожніх покриттів, гідроізоляції), виробництві ізоляційних матеріалів, лаків тощо.

2. У геології — загальна назва різноманітних природних вуглеводневих сполук (нафта, асфальт, озокерит, природний газ та ін.), що виникають у надрах Землі.

1. Природна або штучна в’язка, смолиста речовина, що складається переважно з вуглеводнів та їх похідних, нерозчинна у воді, але розчинна в органічних розчинниках; застосовується в будівництві (для виробництва асфальту, гідроізоляції), виготовленні лаків тощо.

2. У геології — загальна назва природних вуглеводневих сполук, до яких належать нафта, асфальт, озокерит, природний газ та інші.

1. Власна назва кристалічної форми мінералу гідроксиду алюмінію (Al(OH)₃), яка зустрічається рідше за інші поліморфні модифікації (гіббсит, баєрит) і має моноклінну сингонію.

2. Власна назва рідкісного мінералу класу силікатів, гідросилікату кальцію та алюмінію (Ca₂Al₂SiO₆(OH)₂), який належить до групи епідоту.

1. (від англ. bitter — гіркий) Гіркий алкогольний напій, настоянка на травах, корінні та спеціях, що використовується як аперитив або для приготування коктейлів; тип лікеру з характерним гіркуватим смаком.

2. (від англ. bitter — гіркий) У барній справі — концентрована ароматична суміш (сироп) на основі рослинних екстрактів, що додається краплями в коктейлі для надання смакових відтінків та складності аромату.

3. (від англ. bitter — гіркий) Різновид елю (пива) англійського походження з помірною гіркотою та хмелевим ароматом, зазвичай бурштинового кольору.