Словник Української Мови
Конон — чоловіче ім’я давньогрецького походження, що вживалося в античній традиції.
Конон — візантійський історик X століття, автор незбереженої праці про події 959–961 років.
Конон — астрономічний кратер на видимому боці Місяця, названий на честь Конона Самоського.
1. Стосунний до конокрадів або конокрадства, властивий їм.
2. Призначений для викрадення коней.
Конокрадство — злочин, що полягає у викраденні коней (кіней) з метою заволодіння ними або отримання викупу.
Конокрадство — історично поширене явище, особливо в сільській місцевості, де кінь був основним тягловим засобом та цінним майном.
1. Злодій, який краде коней.
2. Переносно: про людину, яка вислужується перед кимось, підлабузнюється (заст., образливо).
Конодонти — викопні рештки мікроскопічних зубоподібних елементів, що належали примітивним хордовим тваринам конодонтоносцям; важливі керівні викопні для стратиграфії палеозойських та ранньомезозойських відкладів.
Конодонти — неформальна назва самих тварин (конодонтоносців), чиїми рештками є ці елементи.
Коногін — українське прізвище.
Коногін — село в Україні, у Сумській області, назва якого походить від однойменного прізвища.
коногонитися — дієслово, що означає працювати коногоном, тобто керувати кіньми, які тягнуть вагонетки в шахті або руднику.
1. (у гірничій справі) Керувати вантажними кіньми, що пересували вагонетки в шахтах, штольнях або на поверхні; працювати коногоном.
2. (переносно, розм.) Поспішати, бігти, мчати кудись або робити щось дуже швидко, клопітко, часто метушливо.
1. Робітник на шахті, який керує кіньми, що перевозять вагонетки з вугілля або породою.
2. Застаріла назва посадкової людини, яка керує запряженими кіньми при спуску та підйомі копальних коліс (гірнича справа).
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “коновал” — майстер з лікування коней, коваль-ветеринар.
2. Рідкісне народне позначення невеликого посуду для води або напою (згідно з деякими регіональними говірками).