• апостольський

    Апостольський, -а, -е. Прикметник, утворений від іменника «апостол». У наведеному фрагменті з твору Т. Шевченка (І, 1951, 265) вживається для опису обставин, де панують брехня та поневолення, стомлений народ змушений мовчати, тоді як на папському престолі перебуває чернець, якого утримують.

  • апостроф

    Апостроф — це чоловічого роду розділовий знак, що має вигляд надрядкової коми. Його вживають після приголосної літери перед йотованим голосним, щоб показати тверду вимову попереднього приголосного (наприклад: Лук’ян, Мар’яна, бур’ян, в’янути, п’ять). Також цей знак може заміщати пропущений голосний звук у тексті (як у рядку Павла Тичини: “Всіх панів до одної ями”).

    Апострофа — жіночого роду риторична фігура, у якій мовець або автор перериває виклад, аби звернутися безпосередньо до одного з слухачів чи читачів. Вона може набувати різних форм і мати різний зміст: бути повчанням, моралізаторським нагадуванням, доганою, скаргою, прокляттям, благанням про допомогу, молитвою або зверненням до чиєїсь честі.

    Це також стилістичний прийом, коли автор звертається до відсутньої особи так, ніби вона присутня, або до померлого, як до живого.

  • апострофа

    Це стилістичний прийом, за якого розповідь переривається, аби звернутися до конкретного слухача чи читача. Він може виражати різні риторичні відтінки та приймати різноманітні мовні форми: від повчання, моралізаторського нагадування чи прохання до догани, скарги, прокляття, благання або заклику до честі.

    Також це стилістична фігура, що полягає у звертанні до неживого предмета, відсутньої або померлої особи так, ніби вона присутня й жива.

    Окремою лексичною одиницею є апостроф — надрядковий знак у вигляді коми. Його ставлять після приголосної літери перед йотованим голосним, щоб позначити тверду вимову (наприклад: Лук’ян, бур’ян, в’янути, п’ять). Крім того, цей знак може вживатися на місці пропущеного голосного звука, як у рядку Павла Тичини: “Всіх панів до одної ями”.

  • апотезис

    Історичний архітектурний елемент, що слугує сполучною ланкою між стіною та винесеними вперед основними та проміжними карнизами; його також застосовують у капітелях.

  • апотемнофілія

    Хворобливе бажання власноруч позбавитися кінцівки, що найчастіше викликане манією приєднатися до певної групи, сприйнятої як елітна.

    Це форма фетишизму, де об’єктом фетиша стають тілесні вади або ушкодження.

    Тип парафілії, що виражається в сексуальному залученні до людей з інвалідністю, зокрема тих, у кого ампутовані кінцівки.

  • апотома

    1. У математиці апотомою називають відрізок, що дорівнює різниці двох величин, які не мають спільної міри (є несумірними).

    2. У музичній термінології апотома — це хроматичний напівтон, або збільшена прима, який визначається як різниця між цілим тоном та діатонічним напівтоном (лімою).

  • апотропей

    Синонім до слова “амулет”.

    У давні часи такий магічний об’єкт вважали захисним: йому приписували здатність охороняти людей, домашніх тварин та оселі від нечистої сили; найчастіше апотропеї мали вигляд образів грізних божеств чи хижих звірів.

  • апофазія

    У літературознавстві апофазія — це стилістичний і композиційний засіб, суть якого полягає в категоричному спростуванні щойно висловленої думки в межах одного висловлювання чи віршованого рядка.

  • аппаратор

    Історичний термін для позначення середньовічного будівничого в західноєвропейських містах, що виконував обов’язки головного помічника архітектора та очолював будівельну артіль.

  • апперцептивний

    Прикметник, що описує явище апперцепції або пов’язаний із ним.

    Стосується апперцепції; властивий їй.