1. (діал.) Вигнати худобу на пасовище, на випас.
2. (перен., розм.) Витратити, прогаяти, втратити щось через недбалість або марнотратство.
-
двосторонність
1. Наявність двох сторін, аспектів або напрямів; властивість того, що має дві сторони або дві взаємопов’язані складові.
2. Взаємність, обопільність відносин, дій або зобов’язань між двома суб’єктами.
3. У політиці, дипломатії та міжнародному праві: принцип або практика взаємних дій, угод або відносин між двома державами чи сторонами.
-
вигул
1. (діал.) Ділянка лісу, вирубана для сільськогосподарських потреб; галявина, вирубка.
2. (діал.) Місце, де виганяють худобу на пашу; випас, пасовище.
3. (діал.) Дія за значенням дієслова *вигнати*; вигнання, випровадження.
-
двостопність
1. У віршознавстві — ритмічна характеристика віршового рядка, що складається з двох метричних одиниць (стоп), наприклад: “Не плач, не плач, мати”.
2. У літературознавстві — властивість віршового розміру, заснованого на чергуванні двох стоп у кожному рядку; двостопний розмір.
-
вигукуватися
Вигукуватися — дієслово доконаного виду, що означає довго або сильно кричати, поки не втомишся, не витратиш енергію на крик або не заспокоїшся; викричатися.
-
двостволка
1. Гладкоствольна або нарізна вогнепальна зброя з двома паралельними стволами, з’єднаними в одній колодці, призначена для спортивної або промислової стрільби (мисливська рушниця).
2. Розмовна назва будь-якої рушниці або гвинтівки з двома стволами, розташованими горизонтально або вертикально.
-
вигукувати
Видавати голосні звуки, гучно й різко викрикувати, зазвичай виражаючи сильні емоції (радість, здивування, біль, тривогу тощо).
У мовленні: промовляти щось голосно, наголошуючи, з підвищеною інтонацією.
-
двостатевість
1. Біологічна властивість живого організму, що поєднує в одній особині ознаки, органи та функції обох статей (чоловічого та жіночого); гермафродитизм.
2. Ботан. Наявність в одній рослині або в одному квітці як тичинок, так і маточки; одностатевість.
-
двостадійність
Властивість або стан, що характеризується наявністю двох послідовних або взаємопов’язаних стадій, етапів, фаз розвитку, функціонування чи будови.
У техніці, технології, економіці — принцип або метод організації процесу, що складається з двох окремих, але узгоджених стадій (наприклад, двостадійне згоряння, двостадійне виробництво).
У біології, медицині — будова життєвого циклу або перебіг захворювання, що включає дві чітко виражені стадії.