Видавати голосні звуки, гучно й різко викрикувати, зазвичай виражаючи сильні емоції (радість, здивування, біль, тривогу тощо).
У мовленні: промовляти щось голосно, наголошуючи, з підвищеною інтонацією.
вигукувати
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Однак після короткого застілля присутність відьми раптом видалася зайвою: поет Л., споживши замість підігрітого саке трохи теплої горілки, забув про ос і взявся із подиву гідною наполегливістю на цілий хутір вигукувати (дисципліновано приходячи до тями щодесять хвилин) загадкову мантру: «Купіть мідянці тойво ту!» Від цієї мантри нас дуже швидко «висадило на ізмєну», і коли з-під ґанку замість мідянки виповзла гадюка-сіра-звичайна, ми вискочили з-за столу і врятувалися втечею, до самого міста біжучи не озираючись. А дарма: нам услід, пацькаючи по мильній воді пальчиком, пильно дивилася чотирирічна поетова донечка.
— Невідомий автор
Частина мови: дієслово () |