опозиція

1. Політична сила (партія, рух, об’єднання), яка діє в межах закону та виступає проти політики правлячої влади, пропонуючи альтернативні програми та рішення.

2. Протистояння, протидія, опір чомусь; стан протилежності або суперечності між кимось, чимось.

3. У астрономії — таке взаємне розташування двох небесних тіл, коли їх довготи відрізняються на 180°; протистояння (наприклад, опозиція планети до Сонця).

4. У логіці та лінгвістиці — протиставлення, співвідношення між одиницями мови (наприклад, фонемами) або поняттями, що виявляють суттєві відмінності.

5. У шахівницях — взаємне розташування королів, при якому вони стоять на одній вертикалі, горизонталі або діагоналі, розділені непарною кількістю полів.

Приклади вживання

Приклад 1:
Усе свідоме духовне життя української нації — майже суцільна опозиція, тихий або голосний опір тискові й нівеляції. Опір цей неминуче переходив із суспільного поля на територію душі окремої людини, заторкував її екзистенційні глибини, а це вже — матерія поетична.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
«Робітнича опозиція» виникла 1920 року, а вже 1922 року на XI з’їзді РКП (б) її розгромили — ну, а якого віку був тоді Іван Лозов’ягін? Та й не це головне, а ось що: «загальна його настроєність.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”

Частина мови: іменник (однина) |