оголення

Приклад 1:
розумієш це так якби ти не спитав а я не відповів… ми завше зраджували своїх вождів і видавали їх на поталу ворогам сьогодні у нас немає вождів — тому ми зраджуємо один одного… ми емігрували: дехто в себе а дехто в далекі краї хто не емігрував той ніким не став бо ніколи ніким і не був… 191 я тільки людина між назвами а вже вечоріє океан від берега відійшов… — оголення ранить і високо в небі зірки летять… як дощ вночі кутки затче і чорне скло перепиля цвіркун в ту ж мить літак із бомбами злетить а ми й не встигнем попрощатись… якби знайти таку розколину як ото буває в німого лице… то міг би я вгледіти білої бурі білі зуби… 192 я задумався — аж засиніли гори… і пошерхли квіти в руці від холодного вітру із гір… оце сажу потрушу побілю підсиню та й буде садки цвітуть… ми ходили далеко… у кущах синичка збирали ягоди ми трусили кущі і струсили синичку… ми ходили далеко… вже туди не дійти… 193 метелик пролетів… яким він був? якби я оглядався на всі багатства промайнулі — вже б ніччю став… лампа випромінює пахощі а з плаща краплі мов глухі пахощі із хвостиками тонкого повз якийсь корінь… пізно… я втомлений: сині пружини в кишенях за коміром… в руці… пізно вже… розплющилось око синього півня — і тепер сну шматок де не глянь… 194 ми постарілі і втомлені… метелики літають — самі метелики лишились… так наче з божевільні випустили всіх… метеликами стане все готуючись в дорогу прошелестить прохилитається крильми… земля почервоніє зсередини з ляльок метелики злетять а ми за ними димом… те що мені доручено синій замок і ключ аби я відмикав о шостій браму у полі… аби я замикав о двадцятій… — то і є моє посвячення в таємне знання про мур якого немає… адже він ізрісся з нами… 195 червона троянда схожа на лихоманку… ти плачеш… накрапає дощ… віяло вкривається діамантами… чорне породжує зірки… краплі безтямності… все є принадою… тінь за блискучою сіткою… це ти… але хто?
— Тютюнник Григорій, “Вир”