Приклад 1:
їй треба було поступитися, як вона в усьому поступалася ціле життя, не випадаючи з ролі Дорослішої (хоча чоловік був старший від неї на десять років), обачнішої, витривалішої (попри зовнішню хирлявість, адже в супружньому житті, якщо це не зустріч на одну лише ніч, одне завжди мусить поступатися, і вона, як сильніша, підсвідомо вребрала на себе цей не завжди легкий обов’язок), а вона нагло забаскаличилася, не схотівши (а все, імовірно, тому, що на мить унутрішньо стомившись, — а, може, це лише завинив надто низький тиск, який останнім часом не давав їй промитої води чи просто трохи зносилися нерви, — вона егоїстично захотіла побути слабою), і тому одразу ж у щілину поміж ними і вскочила та дещо тороплена теличка, яка надибала нарешті свою долю в особі її підтоптаного старого, що його вона, Бондаренчиха, випустила з рук, а тепер мусіла випустити і з серця, яке лускалося, пручаючися проти того, що однак не давалося направити, а тоді крізь нескінченний (кольби з живих, ятрущих лусочок) біль усередині, яким просякло все її єство, вона відчула, не тямлячи, що з нею коїться, бож біль не заникав, радість (дивну, ні на що не подібну: у грудях раптом заходили переливні, — кожний завбільшки з Вавилонську вежу, а може, й з усю світобудову — морквяні коркотяги-трелі, які й були нестримною, аж недозволенною радістю), котрої вона досі не звідувала (чи вона просто забула? алеж ні, не забула, такого дійсно в її житті не траплялося, хоча Провидіння, одним ударом забравши в неї батьків, потім, не відомо чому, оскільки по всій країні і далі гуляв серп, стинаючи голови, тримало над нею руку, і вона звідала виняткових розкошів: ані чоловіка не вбили, як іншим, ані дітей не вирвали, розкидавши по дитбудинках, ані саму не погнали на Колиму, Соловки, Магадан, як це ставалося поспіль у кожній родині, куди нові ощасливлювачі людства вдень і вночі, — особливо ж уночі, — занурювали криваву Людинотрощильню, від якої на всю Йосьчину багатонародну імперську трупарню стояв хрускіт поламаних хребтів і душ, ані спухла від штучного голоду, як уся її рідня по батьковій лінії), радість, наче її, Бондаренчиху (невже той підліток — це була вона?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Може, справдi єдиний вихiд iз цiєї в’яз‑ницi — виходити вечорами, низько ослонивши лице каптуром плаща, сiдати в проїжджi авта, не називаючи iменi, рука водiя на колiнi, низький, захриплий смi‑шок, гарячковий шурхiт зайвої одежi, не треба вмикати свiтла, не треба розплющувати очей, слухати лиш клекiт кровi, чоловiчу партiю ударних i своє, чи вже‑не‑своє, розчинення‑розступання, ох, як ти класно розкрилася, ну!
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”
