марусин

1. Власна назва, що походить від жіночого імені Маруся; зазвичай використовується як складова частина назв рослин, тварин або предметів для позначення їх певної різновидності, форми або належності (напр., марусин квіт, марусине зілля).

2. (у фразеологізмах) Символічне позначення чогось примарного, несправжнього, містичного (напр., марусині сльози — про щось невловиме, зникле безвісти).

Приклади вживання слова

марусин

Приклад 1:
А Василь усе за ними ходить та — як той мiхоноша у колядцi — носить Марусин кошик та склада, що Олена купує. Далi осмiливсь якось-то спитати Марусю (бо, бачивши, що вона усю дорогу мовчала, думав, певно, що вона на нього сердиться), та й пита: — А ти, Марусю, чом нiчого не купуєш?
— Самчук Улас, “Марія”

Приклад 2:
Був у нього знайомий приятель, цилюрик, та ще й Марусин кум, вона в нього аж трьох дiточок хрестила, так до нього пiшов вiн радитись, що треба робити, а коли можна, то щоб i сам прийшов та й подивись на болящу. Так-то старому швидко й дiйти!
— Самчук Улас, “Марія”

Приклад 3:
А третій зять — Марусин чоловік — ні до чого не мішається, тільки сміється за гуртом. От ті вдвох і причепились до його: «А ти вже й мовчиш про свою?» — А мовчу, — каже.
— Тютюнник Григорій, “Вир”