лось

Приклад 1:
Ось підійшов до однієї ни­ви, на­хи­лив­ся, вир­вав при самім ко­рені пу­чок жи­та, гля­нув на йо­го, далі гля­нув на ни­ву,- і ли­це засвіти­лось од­ра­дою: “От де моя пра­ця,- не­мов ка­за­ли йо­го очі,- не мар­но пот­ра­че­на: во­на зро­би­ла з ме­не чо­ловіка, ха­зяїна!..” По­вертівши в ру­ках вир­ва­не жи­то, він ски­нув очи­ма на дру­гий бік межі; зно­ву гля­нув на свою ни­ву, на­че рівняв дві ни­ви між со­бою,- і про­мо­вив вго­лос: “Бач… на на­шо­му полі жи­то кра­ще, ніж у дядька Ка­бан­ця: моє та­ке гус­те та гон­ке, а в йо­го – лед­ве од землі одлізло -ни­зеньке, жов­те, зас­мок­та­не…” Не вспів до­ка­за­ти ос­таннього сло­ва,-чує: не­да­ле­ко, з-за жи­та, хтось співає… Він при­таїв дух; нас­то­ро­шив уші, слу­ха… Го­лос тон­кий, гнуч­кий, дзвінкий, так і роз­хо­див­ся на всі бо­ки: то роз­ля­гав­ся в ви­сокім прос­торі; то слав­ся по землі, по зе­ле­них жи­тах; то за­ми­рав од­да­ле­ки на по­лях роз­ло­гих; то вли­вав­ся в ду­шу якимсь несвідо­мим щас­тям.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Ще ступінь, ще… за­ше­лестіло жи­то, за­ко­ли­ха­ло­ся, не­мов у йо­му щось бор­са­лось, би­лось… Ще хви­ли­на – і з жи­та за­ма­ня­чи­ла діво­ча пос­тать… Па­ру­бок став. Дівчи­на, як пе­репілка, зня­лась – і пом­ча­лась впо­довж ни­ви.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
З не­ба бли­ща­ли ясні зорі; по се­лу, то там, то там світи­лось у не­ве­личкі вікон­ця світло;; а в Гальчинім шин­ку то­пи­лось у печі,- зда­ва­лось, горіла ха­та зсе­ре­ди­ни… Ось і йо­го двір. Кру­гом ти­хо; у хаті тем­но, не світиться… “Мабуть, ма­ти спить,- по­ду­мав він.- Не­хай спить!..”
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”