Значення
- (Лінгвістика) –
Установити, зафіксувати наявність або існування чогось, констатувати факт, явище, подію тощо.
- (Юриспруденція) –
Офіційно, документально засвідчити певний стан, факт або обставину.
- (Філософія) –
(У логіці, філософії) Твердження, яке виражає певний факт, положення речей, без його оцінки чи пояснення причин.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
я констатую, ти констатуєш, він констатує, ми констатуємо, ви констатуєте, вони констатують
Походження слова (Етимологія)
Слово «констатувати» походить від латинського дієслова constatare, що означає «стояти твердо, бути незмінним». У сучасній українській мові воно вживається у значенні «встановлювати факт, стверджувати щось як безсумнівне». Це слово прийшло в українську через західноєвропейські мови, зокрема через польську та німецьку, і закріпилося в науковому та офіційно-діловому стилі.