Словник Української Мови
Буква
ІНСТИ́НКТ, -у, чол.
1. Природжена здатність живих істот до доцільних дій, поведінки, зумовлена біологічними потребами; несвідомий, автоматичний потяг. Інстинкт самозбереження; материнський інстинкт.
2. Підсвідоме, неусвідомлене відчуття, внутрішнє чуття, що спонукає до певних дій; інтуїція. Діяти за інстинктом; розвинути в собі інстинкт мисливця.
Приклад 1:
Отже, «працювать, працювать, працювати», намагаючись при цьому не «сконать»… Не належу до телячих оптимістів, але вірю у працю, в розум, в незнищенність духу й інстинкт самозбереження народу. 1991 Моральний імператив і виклики часу[47] …Цей світ — вертеп.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Це не так і важко, бо ви на те людина, себто той звір, що належить до класу Homo sapiens[60] і має надзвичайно розвитий інстинкт самоохорони. Стародавні філософи казали, що людина — це звір без крил і без пір’я.
— Тютюнник Григорій, “Вир”