ІНТУЇ́ЦІЯ, ї, жін.
1. Здатність людини безпосередньо, без логічного обґрунтування та свідомого аналізу осягати істину, передбачати перебіг подій, знаходити правильні рішення; чуття, проникливість. Покладатися на власну інтуїцію.
2. У філософії та психології — форма безпосереднього знання, що виникає як раптове осяяння або внутрішнє прозріння, яке не спирається на попередній досвід чи логічні висновки.