Значення
-
Розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови, звуки мови, їхні властивості, взаємодію та зміни в мовному потоці.
-
Сукупність звукових засобів, звуковий склад певної мови або її діалекту.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. фонетика, р. фонетики, д. фонетиці, з. фонетику, о. фонетикою, м. фонетиці, к. фонетико
Походження слова (Етимологія)
Слово «фонетика» походить від грецького «phonētikos», що означає «звуковий», утвореного від «phōnē» — «звук, голос». У науковий обіг термін увійшов у XIX столітті для позначення розділу мовознавства, який вивчає звуки мови, їх утворення, акустичні властивості та функціонування в мовленні. В українській мові слово закріпилося через західноєвропейське посередництво, зокрема через німецьку чи французьку мови.