звук

1. Фізичне явище — коливальний рух частинок пружного середовища (повітря, води тощо), що сприймається органами слуху людини чи тварини.

2. Суб’єктивне слухове відчуття, що виникає внаслідок такого коливання; те, що чути.

3. Мовна одиниця — мінімальний елемент мовлення, що утворюється органами мовлення та характеризується певними акустичними та артикуляційними ознаками (наприклад, голосний звук, приголосний звук).

4. Перен. Чуття, відчуття, натяк на щось, що ледве помітно (наприклад, звук сумніву).

Приклади вживання

Приклад 1:
На солов’їне гасло дружні перемови усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, і ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові прадавній корінь «ку» у горде соло лине. Самці й самички у зальотах і докорах, в цівках пташиних горл, мов шорох срібних зерен.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”

Приклад 2:
З дальших розпитувань виявилося, що «2» буде по-шапсузькому щось середнє між тку і т’у, а «7» — зветься по-шапсузьки таким словом, де чується звук середній між л і р: ніби блон, ніби брон, та ще й з гугнивим н на кінці слова, на лад французького носового n. Чи єсть яка неоднаковість поміж «4» та «10», того ані професор, ані Володимир спершу довго не могли пізнати, аж доки розібрали, що «4» — то буде нгvoн, а «10» — псон, з дуже твердим с. Черкеси охоче з легким усміхом вимовляли перед ними всі оті круті слова; часом злегка сміялися, коли ті не могли вимовити їх за ними. Таким способом розмова про невикорінимий органічний, але мовчущий радикалізм Лаговського, перервана черкеським під’їздом, зовсім позабулася та й не поновилася вже й тоді, як шапсуги од’їхали од джерела та й побасували шляхом до Туапсе.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
), — так ось, у кухнi з глумливо глупим бульканням скапує вода в раковину, i нiчим перекрити цей звук — навiть касети на поставиш, бо портативний магнiтофончик також чомусь вийшов з ладу. Правда, ще за вiкном, вузьким, як вiдчиненi дверцята шафи, темним о цiй порi (“блайндерсiв” ти не опускаєш, бо навпроти все’дно глуха стiна), за протимоскiтною сiткою, либонь, застрягнувши в нiй, настирливо сюрчить, як далекий телефонний дзвiнок, невидимий коник, — от так само настирливо сюрчить i та думка, може, то взагалi вона й сюрчить, — а чому б не тепер?… Не вже?… Чого чекати?… Логiчно зваживши — нiчого.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: іменник (однина) |