Приклад 1:
На солов’їне гасло дружні перемови усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, і ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові прадавній корінь «ку» у горде соло лине. Самці й самички у зальотах і докорах, в цівках пташиних горл, мов шорох срібних зерен.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”
Приклад 2:
З дальших розпитувань виявилося, що «2» буде по-шапсузькому щось середнє між тку і т’у, а «7» — зветься по-шапсузьки таким словом, де чується звук середній між л і р: ніби блон, ніби брон, та ще й з гугнивим н на кінці слова, на лад французького носового n. Чи єсть яка неоднаковість поміж «4» та «10», того ані професор, ані Володимир спершу довго не могли пізнати, аж доки розібрали, що «4» — то буде нгvoн, а «10» — псон, з дуже твердим с. Черкеси охоче з легким усміхом вимовляли перед ними всі оті круті слова; часом злегка сміялися, коли ті не могли вимовити їх за ними. Таким способом розмова про невикорінимий органічний, але мовчущий радикалізм Лаговського, перервана черкеським під’їздом, зовсім позабулася та й не поновилася вже й тоді, як шапсуги од’їхали од джерела та й побасували шляхом до Туапсе.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
), — так ось, у кухнi з глумливо глупим бульканням скапує вода в раковину, i нiчим перекрити цей звук — навiть касети на поставиш, бо портативний магнiтофончик також чомусь вийшов з ладу. Правда, ще за вiкном, вузьким, як вiдчиненi дверцята шафи, темним о цiй порi (“блайндерсiв” ти не опускаєш, бо навпроти все’дно глуха стiна), за протимоскiтною сiткою, либонь, застрягнувши в нiй, настирливо сюрчить, як далекий телефонний дзвiнок, невидимий коник, — от так само настирливо сюрчить i та думка, може, то взагалi вона й сюрчить, — а чому б не тепер?… Не вже?… Чого чекати?… Логiчно зваживши — нiчого.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
