Значення
- (Юриспруденція) –
Офіційний документ або письмове свідчення, що надає право на певну діяльність, використання чогось або здійснення певних дій; ліцензія, перміт.
- (Юриспруденція) –
Дозволення, санкція, формальна чи неформальна згода від уповноваженої особи, органу чи установи на щось.
- (Психологія) –
(у переносному значенні) Свобода дій, можливість поводитися без обмежень, відчуття розкутості.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. дозвіл, р. дозволу, д. дозволові, з. дозвіл, о. дозволом, м. дозволі, к. дозволе
Походження слова (Етимологія)
Слово «дозвіл» походить від дієслова «дозволити», яке утворилося за допомогою префікса «до-» від давнішого «зволити» (тобто «погодитися»). Це «зволити» походить від праслов’янського «izvoliti» (що означало «захотіти, побажати»), яке, у свою чергу, утворилося від префікса «iz-» та дієслова «voliti» (хотіти), пов’язаного зі словом «воля». Таким чином, «дозвіл» буквально означає «виявлення волі» або «згоду». Споріднені слова в інших слов’янських мовах: російське «дозволить», білоруське «дазваляць», польське «dozwalać», болгарське «дозволя», сербохорватське «дозволити». Російське слово, можливо, запозичене з польської, але українське могло розвинутися самостійно.