Значення
- (Філософія) –
Абстрактна якість того, що довершене; стан ідеальної завершеності, досконалості, в якому нічого не можна додати чи відняти без шкоди для цілого.
- (Філософія) –
(У філософії) Властивість об’єкта, що досяг найвищого ступеня розвитку, повноти виявлення своєї сутності або призначення; абсолютна завершеність.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. довершеність, р. довершеності, д. довершеності, з. довершеність, о. довершеністю, м. довершеності, к. довершеносте